13. Місто без центра

Перший огляд Мас-Ланти обмежили трьома рівнями гостьового сектора. Капітан Кассіан не заперечував. Після двох годин у комплексі він уже мав більше нових даних, ніж міг упорядкувати, й підозрював, що повна екскурсія була б не гостинністю, а різновидом допиту через перевантаження.

З оглядової галереї місто відкривалося вглиб.

Прозора стіна не була склом. Корабельна лікарка, докторка Лея Морен, перевірила її захисні властивості й визначила, що матеріал пропускає світло вибірково. Інженерка Майя з’ясувала, що він утримує тиск без видимого каркаса, а операторка зв’язку Ешлі — що в ньому працює комунікаційний шар. Після цього вони перестали намагатися назвати стіну одним словом.

За стіною лежала порожнина завдовжки в кілька кілометрів. Її перетинали мости, транспортні лінії, сади й житлові конструкції, підвішені до темних несучих ребер. Далеко внизу рухалася вода — справжній відкритий канал, над яким стояла легка пара. З одного боку підіймалися тераси, вкриті рослинами від мідно-червоних до майже чорних. З іншого височіли строгі башти з матового металу. Між ними росли округлі живі будівлі, чиї поверхні повільно скорочувалися, проганяючи повітря крізь внутрішні порожнини.

Ближня транспортна лінія роздвоювалася перед житловою терасою. Лівою гілкою йшли вузькі пасажирські платформи, правою повільно проходив широкий вантаж із власним полем. На перетині чекали троє патрульних; один перевіряв пошкоджену огорожу, двоє утримували вільний прохід. Унизу відкрилася ремонтна ділянка живої будівлі: крізь зняту мембрану було видно металевий колектор і пучок прозорих каналів. Кассіан уперше почав розрізняти в цій глибині окремі маршрути.

Людей було багато, але вони не переважали. Кассіан бачив ррейнів, ссаввів, кількох важких чотириногих істот із піднятою передньою частиною тіла й руками, а також десятки форм, яких не міг упевнено роздивитися або класифікувати. Дехто рухався в ізольованих оболонках. Біля однієї з транспортних платформ стояла істота в прозорій камері з густим синюватим газом. Ніхто не звертав на неї більше уваги, ніж на будь-якого пасажира.

Повітря галереї пахло водою, листям, нагрітим каменем і їжею, яку готували десь на нижньому рівні. Після стерильних коридорів Землі запах був майже надмірним. Кассіан розрізняв пряне, кисле, димне, щось схоже на печений хліб і щось таке, що докторка Лея одразу попросила не вдихати глибоко.

— Ви весь час так живете? — запитала інженерка Майя.

Координатор Румі озирнувся.

— У гостьовому секторі?

— Усередині машини, де є річка, сади й будівлі, які дихають.

— Мас-Ланта не машина.

— Усе, що потребує ремонту, в певному сенсі машина.

Радник Тарр повернув до головної інженерки лускату голову. Хрестоподібні зіниці ррейна на мить звузилися, коли він глянув на освітлену галерею.

— У Ррплайуа є інженери, які погодилися б із вами. Їх не люблять садівники.

Голос перекладача зробив слова ррейнського радника надто суворими, але Сеййа знову видала короткий звук, схожий на сміх. Чорна ссаввка з Гармонії, схоже, чула в репліці те, чого ще не вміла передати система.

Вони рушили вздовж галереї. Землян помічали. Не зупинялися, не збиралися натовпом, але погляди затримувалися на їхніх сірих захисних костюмах, на незнайомих знаках «Зорі-1», на обличчях. Кілька людей дивилися довше за інших. Один літній чоловік із темною шкірою й срібними прикрасами у волоссі зупинився посеред переходу, почув слово «Земля» від чужого перекладача й повільно сів на край лави.

Координатор Румі підійшов до нього, поговорив тихо й повернувся.

— Йому потрібна медична допомога? — запитала докторка Лея.

— Ні. Він із громади, де Землю згадують у родинних молитвах.

Капітан Кассіан відчув незручність, майже провину, хоча не зробив нічого. Для нього Земля була планетою з транспортними графіками, засіданнями Ради, навчальними класами й кавою Сари Вейн — захриплої комендантки навчального крила, яка знала його ще до цього польоту. Тут вона жила в молитві людини, чиї предки не бачили її дві тисячі років.

— Ми не хотіли завдати болю, — сказав він.

— Ви й не завдали. Біль уже був. Ви лише довели, що його джерело існує.

Вони зупинилися біля відкритої платформи. Транспортна кабіна підійшла без шуму; її підлога розділилася на ділянки різної висоти, створюючи зручні місця для двоногих і чотириногих пасажирів. Координатор Румі запропонував перейти на нижній рівень, але докторка Лея спершу перевірила склад повітря всередині.

— Вона завжди така? — запитав ррейн Тарр у капітана Кассіана.

— Сподіваюся.

— Це добре.

У кабіні переклад на мить зник. Навколо залишилися голоси Мас-Ланти — людські й нелюдські, низькі вібруючі звуки, клацання, шипіння, мелодійні послідовності. Кассіан не розумів жодного слова. Він стояв серед розмови, яка тривала без нього століттями, і вперше відчув справжній масштаб того, чого Земля не знала.

Зв’язківиця Ешлі торкнулася свого пристрою.

— Наш канал цілий. Це місцева затримка адаптації.

Переклад повернувся. Голоси знову стали зрозумілими, але Кассіан уже не міг забути коротку тишу змісту.

На нижньому рівні вони пройшли повз ринок, який координатор Румі назвав зоною обміну. Тут не кричали продавці й не висіли цінники. Предмети лежали на темних поверхнях: інструменти, тканини, живі рослини в прозорих контейнерах, невеликі механізми, матеріали, що змінювали колір від дотику. У повітрі рухалися договори, технічні описи й попередження, видимі через місцеві системи.

Реєстраторка гостьової зони Амая Кінту, чия важка коса лежала на плечі, приєдналася до них біля входу.

— Нічого не купуйте, — сказала вона.

— Чому? — запитала інженерка Майя.

— Ви ще не маєте визнаної валюти, правового представництва й способу визначити, чи дозволено вивозити товар у вашу систему. Крім того, після повідомлення про Землю вам спробують продати все.