10. Коридор

Бурштинові вогні не були вогнями. Штурман Ілай Верн, терплячий до цифр і прискіпливий до маршрутів, установив це на другій хвилині підходу, коли порівняв зображення з даними зовнішніх датчиків. Простір перед «Зорею-1» залишався темним, а позначений шлях існував лише в навігаційному шарі, який Мас-Ланта передавала безпосередньо корабельній системі. Для земного ока маршрут виглядав простою смугою світла, але під нею лежали сотні дрібніших вказівок: межі допустимого прискорення, попередження про потоки, резервні точки зупинки, порядок дій у разі втрати зв’язку.

— Вони не ведуть нас, — сказав штурман Ілай, переглядаючи дані. — Вони описують середовище так докладно, що ми можемо пройти самі.

— Різниця важлива? — запитала пілотка Ріна.

— Для мене — так.

— Тоді я теж рада.

Капітан Кассіан слухав їх і дивився на комплекс. Зблизька Мас-Ланта втрачала ту оманливу цілісність, яку мала здалеку. Виявилося, що величезне місто не оберталося навколо одного центра й не мало єдиної поверхні. Перед ними повільно проходили темні металеві ребра, прозорі галереї, матові кулясті секції й конструкції, схожі на переплетене коріння. Між ними тягнулися транспортні канали. В одному рухалися довгі вузькі кораблі, в іншому — важкі багатосекційні платформи, а деякі об’єкти взагалі не мали помітних двигунів і ковзали так плавно, наче падали в обраному напрямку.

На зовнішньому зображенні кольори постійно змінювалися. Система Мас-Ланти пояснила, що частину спектра адаптовано під людський зір, але не уточнила, яку саме. Капітану Кассіанові не подобалося бачити те, що хтось уже зробив зручним для нього. Зручність приховувала межі незнання краще за темряву.

— Ешлі, ми отримуємо сирі дані?

— У доступних нам діапазонах. Решта позначена як перетворена. Вони не приховують самого перетворення.

— Добре. Зберігайте обидва потоки окремо.

У каналі зв’язку з’явився голос Румі Сая, координатора зовнішнього руху Мас-Ланти. Він говорив із тією самою терплячою точністю, з якою пояснював умови першого контакту.

— «Зоря-1», до входу в гостьовий сектор шість локальних хвилин. Ваш маршрут перетне дві захисні межі. Перша перевірить зовнішнє поле корабля. Друга ізолює вас від руху комплексу. Жодного впливу на корпус не очікується.

— А якщо ваші очікування не збігаються з нашою конструкцією? — запитала інженерка Майя, не чекаючи, доки Кассіан передасть їй слово.

Координатор Румі зробив коротку паузу. Він уже навчився розрізняти голоси земного містка.

— Тоді перша межа відхилить вас у резервну зону, а друга не ввімкнеться. Ми вважаємо такий результат малоймовірним, інженерко Ковен.

— Ми теж вважали малоймовірним опинитися тут.

— Це переконливий аргумент.

Інженерка Майя глянула на капітана Кассіана.

— Мені він подобається.

— Він вас чує.

— Тоді не доведеться повторювати.

Координатор Румі, здається, усміхнувся, але адаптивний голос міг додати інтонацію, якої не було.

Перша захисна межа не мала видимої форми. На панелі інженерки Майї одночасно змінилися сім показників, корпус ледь чутно озвався низьким гулом, а на шкірі капітана Кассіана під одягом виступив холодний піт. Він не відчув удару чи руху. Проте корабельна система на мить втратила зовнішні зорі й відразу побудувала їх знову.

— Поля стабільні, — сказала інженерка Майя. — Зовнішній контур отримав навантаження на дві сотих. Джерела не бачу.

— Це й була перевірка?

— Якщо так, вони постукали по корпусу пальцем і почули, з чого ми його зробили.

Ріна Хад тримала курс. Рухи пілотки стали повільнішими, ніж під час першого стрибка: вона давала приладам завершити перевірку й лише тоді торкалася керування. Швидка реакція була корисною, коли світ поводився знайомо; тут кожне передчасне втручання могло перетворити непорозуміння на подію, яку потім століттями пояснюватимуть у підручниках.

Праворуч від корабля пройшов патрульний апарат. Він був коротший за «Зорю-1», мав темний корпус із трьома широко рознесеними модулями й не намагався приховати зброю. Кілька виступів уздовж його боків надто точно стежили за земним кораблем, щоб бути антенами. Патруль не наблизився й не змінив швидкості. Просто пройшов визначеним коридором, залишаючись там, де мав бути.

Капітан Кассіан відчув полегшення. Звичайна зброя, звичайна охорона, звичайна недовіра. Після адаптивних зображень, незрозумілих полів і міста, яке виросло з технологій кількох цивілізацій, озброєний патруль здавався майже домашнім.

— Вони не мирні святі, — тихо сказала зв’язківиця Ешлі, ніби прочитала його думку.

— Мирні святі не будують транспортні вузли, — відповів Кассіан. — Їх узагалі майже ніколи не будують святі.

Друга межа проявилася тонкою сірою плівкою, що на мить закрила весь зовнішній огляд. Температура повітря на містку впала на пів градуса. Система вентиляції відреагувала, і запах озону змішався з кавою, яку ніхто вже не пив.

Плівка зникла.

Попереду відкрився гостьовий сектор Мас-Ланти.

Він не був урочистим входом. Кассіан побачив ряд доків різного розміру, ремонтні платформи, склади й кілька кораблів, на корпусах яких залишилися сліди тривалої експлуатації. Один мав оплавлену секцію, закриту тимчасовою оболонкою. Біля іншого працювали механізми, схожі на великі темні комахи. Далі тяглися житлові блоки з м’яким теплим світлом, а над ними — прозора галерея, де рухалися істоти різних форм.

Це було не місце, створене для враження прибульців. Це було місце, де прибульці чекали на ремонт, дозвіл, розмову або рахунок.

— «Зоря-1», — сказав координатор Румі, — ваш док попереду. Ми позначили поверхні, сумісні з вашим кораблем. Після фіксації ви збережете повний контроль над внутрішніми системами. Зовнішня зона перебуватиме під захисним полем комплексу.

Інженерка Майя прочитала технічний пакет і невдоволено похитала головою.

— Що? — запитав Кассіан.