9. Обличчя

Вони витратили двадцять сім хвилин на перевірку корабля й сорок хвилин на суперечку, яку капітан Кассіан припинив після третього повторення тих самих аргументів.

Фахівець із гіперстрибка Томас Рід хотів негайно зібрати максимум технічних даних. Штурман Ілай Верн пропонував відійти на більшу відстань. Пілотка Ріна Хад вважала, що будь-який маневр можуть сприйняти як втечу. Головна інженерка Майя Ковен нагадала, що відстань не має значення для цивілізації, здатної так швидко перебудувати транспортний рух.

Ешлі мовчала. Зв’язківиця читала повідомлення, що надходили від комплексу, й порівнювала їх із поведінкою кораблів на зовнішньому огляді.

— Що думаєте ви? — запитав Кассіан.

— Вони не тиснуть. Надсилають дані про місцеві частоти, попередження про рух і формат зв’язку. Частина інформації вже адаптована до наших одиниць.

— Висновок?

— Вони робили це раніше.

— Контактували з невідомими?

— Або допомагали кораблям, які вилітають не там.

Кассіан подивився на комплекс. За цей час його зображення стало чіткішим. Видно було потоки транспорту, світло всередині прозорих секцій, повільні зміни живих конструкцій. Усе мало сліди тривалого користування: добудовані вузли, старі поверхні поруч із новими, різні принципи інженерії, з’єднані не красою, а необхідністю.

Це місце не будували за одним планом.

Воно росло.

— Запитуйте відеозв’язок, — сказав він.

Зв’язківиця Ешлі надіслала запит. У відповідь прийшло попередження, що зображення буде адаптовано до людського зорового сприйняття.

— Що це означає? — запитала пілотка Ріна.

— Дізнаємося, — відповів Кассіан.

Світлова стіна перед ними згасла. На мить у ній залишився лише темний силует власного містка, потім простір ніби відкрився в інше приміщення.

Зображення мало глибину, якої не створювали земні системи. Камера — якщо там була камера — не просто показувала чужу залу. Вона перебудовувала перспективу під положення кожної людини на містку. Кассіан зробив невеликий рух головою й побачив край невідомої панелі, який раніше був закритий.

У приміщенні перебували троє.

Першим Кассіан побачив людину.

Чоловік мав темну мідно-коричневу шкіру, пряме чорне волосся, зібране на потилиці, і спокійне видовжене обличчя. Його одяг складався з кількох шарів тонкого матеріалу з геометричним візерунком, який здавався водночас давнім і незнайомим. Він сидів біля робочої поверхні й виглядав не послом, а диспетчером, якого відірвали від звичайної зміни.

Капітан затримав погляд на вузькій смузі візерунка біля горловини. Сходинки, вкладені одна в одну прямокутники, чергування темного й світлого — щось подібне він бачив у шкільному курсі історії Землі, на зображеннях тканин із давньої Південної Америки. Тоді їх показували поруч із терасами на гірських схилах. Тут лінії повільно змінювалися на живому одязі незнайомця. Подібність могла бути випадковою; капітан лише запам’ятав її, не дозволяючи впізнаваному орнаменту пояснити те, чого ще не розумів.

Ліворуч стояла двометрова псевдорептилоїдна істота. Сірувато-жовто-зелена луска в м’якому світлі мала складну матову фактуру, жовті очі — хрестоподібні зіниці. Вона трималася прямо й нерухомо, не демонструючи ані загрози, ані страху.

Праворуч на похилій опорі лежала пантероподібна істота з блискучим чорним хутром. Видовжений корпус спирався на пружну поверхню боком, коротші задні кінцівки були підібрані, хвіст проходив крізь відкритий вигин опори. Живі ліани вкривали плечі й тулуб, залишаючи руки вільними. Вона підняла компактну голову й подивилася на людей уважними очима; капітан раптом дуже гостро відчув, що вони також є зображенням на чужому екрані.

Ніхто на земному містку не говорив.

Людина по той бік злегка нахилила голову.

— Ми бачимо, що з’єднання встановлено. Чи зручно вам сприймати зображення й мову?

Голос прозвучав чистою земною мовою, без механічних пауз. Лише інтонація була трохи незвичною, наче систему цікавив сенс, а не звичний ритм фраз.

Капітан Кассіан відчув, як усі дивляться на нього.

— Так. Ми сприймаємо вас добре. Я Кассіан Таррел, командир земного корабля «Зоря-1».

— Я Румі Сай, черговий координатор зовнішнього руху комплексу Мас-Ланта.

Назва посади заспокоїла капітана більше за доброзичливий тон. Координатор відповідав за рух кораблів: можна було запитувати про траєкторію, док і межі безпеки, не вгадуючи, чи має співрозмовник право давати обіцянки від імені цілого світу.

Координатор Румі Сай говорив спокійно. У його виразі було професійне доброзичливе терпіння людини, яка пояснює процедуру екіпажу незнайомого судна.

— Поряд зі мною ррейн Тарр, радник представництва Імперії Ррплайуа з питань безпеки руху, та ссаввка Сеййа, радниця представництва Гармонії з міжвидової взаємодії. Вони перебували у координаційній залі під час вашої появи й погодилися взяти участь у першій розмові.

Перекладач залишив назви народів без пояснення, зате посади подав земними відповідниками. Капітан відзначив, що лускатий радник стоїть так, аби одночасно бачити координатора й дані корабля. Чорна пантероподібна радниця дивилася переважно на обличчя. Навіть поруч біля одного екрана вони, схоже, виконували різну роботу.

Імена нічого не пояснили. Але Кассіан помітив, що координатор Румі не назвав їх делегацією. Саме ті, хто опинився поруч.

— Ми не планували вихід у вашому районі, — сказав він. — Наш маршрут мав проходити через порожній простір. Ми не знали про існування комплексу.

Ррейн Тарр, висока істота з хрестоподібними зіницями, трохи повернув голову до координатора Румі. Сеййа не відвела погляду.

— Ми вже зрозуміли, що поява була ненавмисною, — відповів координатор. — Ваш спосіб переходу залишив достатньо даних. Ви не порушили захисних меж і не завдали шкоди. Це важливо.

— Для нас також.

— Наші системи не знаходять ваш корабель у реєстрах відомих нам держав, союзів або торгових мереж. Ви прибули здалеку?