7. Другий

Перед другим переходом корабель уже не пахнув новим.

У повітрі з’явилися кава, розігріта їжа, тканина робочого одягу й ледь помітний металевий присмак систем очищення. Люди залишили дрібні сліди: Ешлі прикріпила стару паперову закладку біля пульта зв’язку, Майя поклала інженерний інструмент не в заводський тримач, а туди, звідки його було зручніше брати, Ріна двічі відрегулювала пілотське крісло й так і не знайшла ідеального положення. «Зоря-1» ставала кораблем, а не виробом верфі.

Другий стрибок пройшов чистіше. Тремтіння третього контуру не повторилося, температура модуля збіглася з уточненою моделлю, вихід відбувся ближче до розрахункової точки.

Проблема з’явилася через одинадцять хвилин.

— Я маю слабкий сигнал, — сказала операторка зв’язку Ешлі Денмар, яка зазвичай не переривала перевірку заради першого враження.

На містку одразу стало тихіше, хоча ніхто не розмовляв.

— Характер? — запитав капітан Кассіан.

— Вузька смуга. Періодичність нестійка. Може бути шум від нашого модуля.

— Напрямок?

— Не визначено.

Штурман Ілай підключив зовнішні датчики. Томас Рід перевірив залишкові поля гіперстрибкового модуля, за роботу якого відповідав. Головна інженерка Майя наказала відключити кілька другорядних систем, і на хвилину місток потемнів.

Сигнал залишився.

Ешлі Денмар сиділа нерухомо, слухаючи те, чого решта не чула. На робочому полі операторки зв’язку рухалися хвилі, відмітки й спектри; вона порівнювала новий сигнал із власними шумами корабля.

— Повторюється, — сказала вона. — Але не точно. Інтервал змінюється.

— Штучний? — запитала пілотка Ріна.

— Не знаю.

Капітан Кассіан відчув, як у ньому прокидається не страх, а робоча зосередженість.

— Нічого не передавати. Продовжуйте спостереження.

Через сорок хвилин штурман Ілай знайшов джерело. Далека зоряна система, якої не було видно без підсилення, створювала природні імпульси. Сигнал проходив крізь область заряджених частинок, і спотворення надавало йому майже впорядкованої структури.

— Тобто це не наш модуль, — сказала пілотка Ріна.

— Що саме ви підозрювали? — запитала інженерка Майя.

— Не знаю. Те, чого ми ще не навчилися в ньому перевіряти.

— Для несправності теж потрібні докази, — сказала зв’язківиця Ешлі. — Поки в нас є зоря, яка невдало жартує.

Напруга спала, але не зникла повністю. Вперше після старту вони по-справжньому подумали, що порожнеча може бути не порожньою.

Під час діагностики Кассіан зібрав екіпаж.

— Ми не змінюємо програму через природний сигнал. Третій район перевірено краще за перші два. Але відтепер після виходу діємо так, ніби можемо виявити невідомий об’єкт.

— За яким протоколом? — запитала зв’язківиця Ешлі.

— За розумним. Не передаємо координат і технічних характеристик, не наближаємося, не робимо різких маневрів. Спочатку спостерігаємо.

— Окремого протоколу для такого розходження з прогнозом немає, — сказав фахівець із гіперстрибка Томас.

— Тому що в затвердженій програмі середовище вже вважається перевіреним. Ми перевірятимемо його ще раз після виходу.

— Комітет розробляв рекомендації на випадок непередбачених умов випробування, — обережно додав штурман Ілай.

Кассіан знайшов їх у системі. Документ мав сто дев’яносто сторінок, шість додатків з оцінки ризику й передбачав створення робочої групи після підтвердження незапланованого результату. Жоден пункт не пояснював, що робити екіпажу в перші секунди після виходу.

— Корисно, — сказав він. — Якщо на виході побачимо те, чого немає в розрахунку, попросимо це зачекати, поки Земля сформує комітет.

Навіть Томас засміявся.

Третій стрибок призначили через вісім годин.

Перед відпочинком Кассіан записав службовий звіт, знаючи, що передати його зможе лише після повернення. Він описав обидва переходи, температурне відхилення, природний сигнал і рішення продовжити програму. Наприкінці система запропонувала оцінити психологічний стан команди.

«Стабільний», — написав він.

Потім додав: «Екіпаж почав ставити правильні запитання».

Це було важливіше.