3. Рада

Зала засідань виявилася меншою, ніж капітан Кассіан очікував. У ній не було ані трибуни, ані довгого столу, ані рядів місць для людей, які бажали виглядати причетними до влади. Дванадцять крісел стояли півколом навколо об’ємної схеми, де серед темряви повільно оберталася тонка синя лінія.

Секретарка Іона Рей зупинилася біля входу.

— Капітан Таррел прибув.

Розмови стихли. Кассіан побачив людей, чиї обличчя знав із повідомлень, і кількох, кого в публічних мережах не було. Найстарша серед присутніх, голова Комітету Міріам Сол, була невисокою сухорлявою жінкою з білим волоссям, зібраним на потилиці, і руками садівниці — широкими, з короткими нігтями. Вона підвелася й указала на вільне крісло.

— Дякую, що приїхали, капітане.

— За такого транспортного пріоритету відмова виглядала б неввічливо.

Кілька людей усміхнулися. Міріам Сол — ні, але в її очах з’явилося схвалення.

— Ви знаєте, що перед вами?

— Залежить від того, чи синя лінія означає маршрут, помилку або бюджет.

— Маршрут, — відповів чоловік праворуч. — Хоча помилок і бюджету в ньому теж достатньо.

Його звали доктор Лев Арден. Він був головним координатором програми гіперстрибка й науковим радником Комітету позасистемних програм, високим, сутулим і так само погано вдягненим, як більшість учених, яким протокол не дозволяв прийти на Раду в робочій куртці. На його худому обличчі жили безсоння й роздратування людини, котра третю добу пояснює очевидне тим, хто має право не погодитися.

Синя лінія складалася з чотирьох точок: Сонячна система, три віддалені області й повернення.

— Безпілотні випробування підтвердили принцип, — сказав доктор Арден. — Ми можемо створити перехід, утримати його достатньо довго й вивести апарат у заданій області. Точність поки гірша за розрахункову, але в межах безпечного об’єму.

— Один апарат не повернувся, — зауважив капітан Кассіан.

— Так.

Доктор Арден не спробував прикрасити відповідь, і це капітану Кассіанові сподобалося.

— Причина?

— Не встановлена. Ми отримали частину телеметрії до моменту втрати. Ознак руйнування двигуна немає. Можлива помилка вихідних координат, відмова живлення або пошкодження під час переходу.

— Тобто ви знаєте, що двигун працює, але не знаєте, чому один із двох кораблів зник.

— Саме так.

— І тепер хочете посадити в третій людей.

— Саме тому ми запросили вас, — сказала голова Комітету Міріам Сол.

На схемі з’явилося зображення корабля. «Зоря-1» мала бути першим пілотованим судном із гіперстрибковим модулем, але за іншими характеристиками залишалася звичайним дослідницьким кораблем: не надто великим, автономним, без озброєння, розрахованим на тривалу роботу далеко від баз.

— Програма проста, — продовжила голова Комітету. — Три переходи в заздалегідь визначені райони. Усі вони перевірені астрономічними системами. Там немає зір, планет, штучних об’єктів або відомих небезпечних явищ. Після кожного виходу — діагностика. Якщо дані в нормі, наступний стрибок. Потім повернення.

— Наскільки перевірені райони?

Доктор Арден жестом розгорнув шари розрахунків.

— Настільки, наскільки це можливо. Ми спеціально обрали порожні області. Імовірність зустріти природний об’єкт, здатний загрожувати кораблю, нижча за похибку наших моделей.

— А об’єкт, якого немає в каталозі?

У залі на секунду стало тихо.

Першою відповіла Міріам Сол:

— Райони перевіряли за кількома каталогами й серіями спостережень. Жодна не показала перешкод на виході.

— Це не відповідь.

— Ні, — погодилася вона. — Але іншої немає.

Капітан Кассіан дивився на синю лінію. Три точки в темряві. На схемі вони здавалися близькими й чистими, як позначки в навчальній вправі. Він знав, що за кожною стоять відстані, які раніше не мали практичного значення для людини.

— Чому я?

Слово взяв директор Зоряного флоту Наїм Келлер — масивний чоловік із повільною манерою говорити й гладко поголеною головою. Його форма сиділа бездоганно, але на лівій кисті лишався старий опік, якого він не став видаляти.

Директором він керував установою; у цій залі за ним також лишалася відповідальність за екіпажі й кораблі, яких не було на схемі. Капітан Таррел знав його звичку: коли розмова заходила про допустимі втрати, директор Келлер прикривав обпечену кисть правою долонею. Зараз ліва рука лежала відкрито.

— Ви маєте найбільший досвід польотів у різних умовах Сонячної системи. Працювали біля Юпітера, на зовнішніх трасах Сатурна, у марсіанських транспортних програмах. Двадцять два роки навчаєте екіпажі аварійним діям. Ваші випускники мають найнижчий показник помилок у флоті.

— І найвищий показник скарг.

— Комітет не летить із вами, тому скарги його не турбують.

— Чесна відповідь.

Директор Келлер нахилився вперед.

— Нам потрібен не випробувач, який захоче довести, що двигун працює. Нам потрібен командир, який повернеться, якщо він не працює.

Капітан Кассіан перевів погляд на доктора Ардена.

— Вам подобається цей вибір?

Учений потер перенісся.

— Ні.

— Чому?

— Ви скасуєте стрибок через відхилення, яке я вважатиму допустимим.

— Тепер подобається, — сказав Кассіан.

Голова Комітету Міріам Сол поклала руки на коліна.

— Ми не просимо відповісти негайно.

— Просите. Просто ввічливо.

— Добре. Ми просимо відповісти сьогодні.

Кассіан підвівся й підійшов до схеми. Синя лінія проходила крізь порожнечу, яку ніхто не бачив зблизька. У шістдесят два він не був старим. Люди його століття жили довше, зберігали силу й ясність розуму, якщо їм щастило не загинути через чужу впевненість. Він міг ще багато років навчати кадетів, пити погану каву із Сарою Вейн і пояснювати молодим пілотам, що фізика не бере участі в голосуванні.

Це було корисне життя.

Але не те, якого він колись хотів.