Розділ II Страшна знахідка. Та хто ж така дівчина в білому?!

А потім в Артура пішли звичайні поліцейські робочі будні. Та сни стали снитись якісь незвичайні- дівчина в білому, яка веде його завжди на одне й те саме місце- до розлогої верби над озером, що поруч з тим місцем, де він побачив ту незнайомку. Вона завжди щось говорила, але що саме хлопець ніяк не міг розібрати. Проте чітко пам'ятав, що дівчина показувала під вербу.
Взявши свого друга-поліцейського Тараса Мельника, він вирішив з'їздити туди і розкопати те місце. Виривши вже чималеньку яму, Артур думав, що даремно вони сюди приїхали, аж раптом його лопата стукнула об щось. Він переглянувся з другом Тарасом, і вони почали копати далі, але вже обережніше.
— Ти диви, — промовив Тарас, коли побачив людську кістку.
—Таак,- погодився з ним Артур, роздивляючись чергову кістку. - Страшна знахідка.
Судячи з усього, кістка належала молодій дівчині, яка була похована тут вже давно. Копаючи далі, молоді чоловіки знайшли ще кістки, які  акуратно запакували у поліетиленовий пакет та повезли до відділку. Там вони запросили аналіз ДНК. 
Днів через 5 прийшли результати експертизи- тіло належить двадцятирічній Марії Остапчук, яка зникла без вісти 20 років тому на свято Івана Купала. Дівчина пішла на святкування свята і не повернулась.
«Містика якась», — подумав Артур і подумки перехрестився. Про всяк випадок.
Та це ще були не всі новини на сьогодні. У відділок подзвонила якась дівчина і повідомила, що нещасну дівчину, яку збили в ніч на Івана Купала збив Артур Соколенко, а сліди цього можуть знайти на його автівці. Приїхали. Артур давно підозрював, що він це міг зробити, але все ж відкидав ці думки, не хотів вірити в це. Дівчина, яка дзвонила, не назвалась, лише моторошно розсміялась вкінці розмови.
Артура забрали на допит. Він все чесно розповів. Як він і підозрював, йому не сильно повірили, тому відправили в СІЗО. Там він пробув 5 днів. 
Але на цьому «приємні сюрпризи» не закінчились- знайшли винного в смерті нещасної Марії Остапчук. Ним виявився...батько Артура, який не міг дивитись як його син сидить в ізоляторі, і в усьому зізнався, адже вважав винним себе в усьому, що сталось з його сином.
Як виявилось, він був молодим і закоханим в Марію Остапчук. Марія теж, але, на жаль, не в нього. На святкуванні Івана Купала між ними сталась суперечка під злощасною вербою, він штовхнув дівчину, вона послизнулась і впала, вдарившись скронею об товсте коріння дерева. Це спричинило її смерть. Микола злякався та закопав тіло дівчини. Йому пощастило, що місце було на той момент безлюдним, і це ніхто не бачив. Миколу мучила совість всі ці роки, він хотів піти зізнатись, але стримувало те, що в нього був вже син. Жінка Ілона вмерла при пологах, тож малого виховував він сам. Син був для нього цілим всесвітом, до того ж ще була улюблена робота, на якій його любили та поважали.
Експертиза підтвердила, що смерть Марії настала саме через удар скроневої кістки об тупий предмет. Миколу взяли під варту. Та оскільки термін давності злочину минув, його відпустили. Пощастило і його сину Артуру. Дівчина, яку збив поліцейський, прийшла до тями та згодом згадала в автомобілі жіночу постать в білому, що виглядала як сама Смерть і тягла свої руки до водія. Вона не стала писати заяву на Артура, сказавши, що він така сама ж жертва, як і вона.