Глава 8 - остання, де Огнія намагаються вбити і відкриваються усі таємниці.

Вони не встигли насолодитися цілунками й обіймами, коли біля дверей у покої, відбулася якась метушня.

— Я сама віднесу чай господарю, — почувся голос Азалії й Маруся знову шпурнула під ліжко.

До кімнати увійшла вдова Балега. Маруся не бачила, як з рукава вона дістала маленьку пляшечку і вилила зілля до чаю. От тільки спроба влити цей чай в Огнія не вдалася.

— Нарешті ти отямився,- прозвучала фальшива радість, — я собі місця не знаходжу. Принесла тобі зміцнюючий чай.
— Сама випий! — Надав наказ маг.

І піддаючись йому, пані Азалія Балега, випила увесь чай до останньої краплі. Її життя тривало ще кілька хвилин, протягом, яких вона корчилася в муках на підлозі, де її очі чи то з ненавистю, чи з благанням дивилися на Марусю. З рота йшла піна.

— Мій любий брат дуже хотів мене позбутися і зробив це твоїми руками, моя наївна пані Азаліє. Тож не дякуй, що я таким чином вберіг тебе від каторги, злиднів.

Маруся не могла наважитися вилізти, її бив озноб. Липкий страх холодним потом повз по спині, вона все дивилася в мертві розплющені очі жінки.

— Марусю, вилазь. Ну ж бо, — не дочекавшись, маг сам поліз за дівчиною. Зляканою дістав її з-під ліжка. — Ну ти чого, злякалася? Вважаєш, що вона не заслужила?
— Просто я не думала, що буває раз і немає людини. Це страшно. А якби ти був без пам'яті й вона все ж напоїла б тебе чаєм?
— Тоді тут лежав би я, — спокійно відповів чоловік.

Взявши Марусю за руку, Огній вийшов зі своїх покоїв і попрямував до кабінету. Він був впевнений, що брат радісно протирає руки та вже нишпорить в його паперах, шукаючи заповіт. От він здивується, що у магів все по іншому. Їм не потрібні папери, вони складають магічний заповіт, який проявиться тільки після смерті та при суперечці, щодо майна. Його спадкоємицею була Радая і Марія була вказана як тимчасова захисниця прав і спадку дитини.

— Марусю, поклич вартових. А я поки поспілкуюсь з моїм любим братиком.

Атіс і справді був у кабінеті та дивився на двері, він чекав, що з хвилини на хвилину прибіжить Азалія уся в сльозах і в істериці. А з'явився Огній. Атіс підхопився з крісла в якому розвалився і нервово почав кашляти.

— Огнію, ти так нас всіх налякав, — здавлено промовив невдячний родич.
— Та невже, — розтягнув губи у глузливій посмішці. — Досить лицедійства та брехні. Скажи мені навіщо. Заради грошей?
— Ну якщо вже така розмова, то чого б і не розказати. Я тебе ненавиджу. Ти все отримав тільки тому, що маєш магічні здібності. Батько тебе любив, а мене терпів. Я не рідний син, хоча моя мати все своє життя поклала до ніг твого холодного і байдужого батька. А що отримала натомість? Жалюгідні копійки на утримання. Я коли на тебе дивлюся бачу його. Ви такі схожі. І так хотілося мені, щоб ви зустрілися на тому світі. Я стільки сил для цього приклав. Знайшов зілля приливу, вилив тобі стільки, що ти мав здохнути у муках. Зачинив тебе. От як ти тоді цікаво мені, вибрався? Досі не докумекав я. Я ще сподівався, що ти такі справи наробиш, що тебе хтось приб'є. Не вийшло. О, дівка твоя приперлася, — хіхікав нервово Атіс, коли до кабінету зайшла Маруся з охороною.

Вона майже все чула, окрім початку розмови й тепер багато, що стало зрозумілим.

— Це ж вона тобі так пику пошматала? Хоча на тобі як на собаці. Шкода, що не вдалося тебе позбутися, як скажену тварюку. Бо ти саме такого заслуговуєш. Проміняв таку жінку на оцю..., — сплюнув, — Азалія прийшла до мене у сльозах, що ти ніяк не наважуєшся зробити пропозицію. Я її втішив. Ох і гаряча пані. А потім використав її у своїй грі. Вона тобі підлила зілля в цей раз і мала тамувати твій прилив. А потім ти її розлютившись вбив би. Я допоміг би звичайно. Але тут селяночка твоя влізла, усі плани поламала. От і хто міг подумати. Нічого, в мене з'явився запасний план. Тепер тебе мала вбити ревнивиця Азалія. Та схоже, що тебе твоя магія береже, або всі боги разом.
— Ти понесеш покарання, — холодно мовив Огній.

Маруся слухала, прикриваючи рукою вуста. Вона і подумати не могла, що таке може бути. Що одна людина здатна згубити життя відразу кільком людям і заради чого?

— Не понесу. Ти залишишся ні з чим, —сміючись швидко дістав пляшечку і випив її вміст.

Вдруге сьогодні Маруся спостерігала за передсмертними муками злодія. Тільки цього разу, вона не відчувала жаху і не відводила очей.

Управителя зловили, коли він намагався покинути маєток, та й ще з чужими грошима. Його забрали до в'язниці.

Раду знайшов Огній і притискаючи її брудну, голодну до себе міцно, приніс до Марусі. Рада вперше побачила мамині сльози.

— Мамочко, чому ти плачеш? Десь болить?
— Я від радості, що ти ціла і знову зі мною, — заспокоювала вона доньку.

Огній дивився на своїх дівчат і не міг ними намилуватися. І як він тільки міг навіть помислити, щоб розлучити їх?

Їх ідилію перервав тупіт десяток ніг. До кімнати увірвалися озброєні люди. Попереду чоловік. Що відразу впало в очі, це довге розплетене руде волосся, що розтріпалося і вогонь в зелених очах. Те, що це маг, не викликало сумнівів.
— Встигли, — заспокоюючись видихнув гість, — схоже, що ти вже сам себе врятував, друже.
— Ти звідки тут? — Здивувався Огній. Глянувши на Марусю, яка знизила плечима, їй усміхнувся.
— Як у вас тут цікаво, — протягнув друг господаря.
— Познайомся Марусю, це мій друг Горан. А це моя майбутня дружина, але вона ще не згодилася нею бути й моя донька Рада.

Один із людей, що прибули з Гораном, саме в цей час завів тримаючи міцно за плече переляканого Радомира. Хлопець мовчав, не скиглив, тільки в очах стояли сльози.

— Що з ним робити? — Запитав чоловік.
— Позбутися його треба, Огнію. Інакше чекай удар в спину. Виросте, мститиметься за мамку, — після пояснень запропонував Горан.
— Ні! — Закричала Рада, — він мій друг і це він попередив про план дядька і пані Азалії й щодо мене теж. Допомагав мені переховуватися.