Глава 7, де відбувається заговір.

Управителя ніде не було.

"Невже як дівки біг з маєтку", — розтягнув губи в посмішці.

Ну раз розмови не вийшло, то маг вирішив спуститися до погреба і взяти пляшку особливого вина, щоб пригостити ним Марусю.

«Маруся,» — від несподіванки, що так сам назвав її, зупинився і посмакував її ім'я ще раз.

Враз Огній почув чоловічі голоси й наклавши чари скритності, повільно рушив на голоси.

— Ти мені повідомляв, що ця дівка мати дитини. То чому ж тоді так сталося?
— Пане Атіс, та хто ж знав? Я сам не очікував такого фіналу. Може десь щось не врахували? Хто їх цих магів знає, — виправдовувався чоловік голосом управителя.

"Тепер зрозуміло, хто тут працює на зведеного брата. От гнида», — ледь не видав себе, так хотілося крикнути з досади.

— Ненавиджу! Як я їх всіх ненавиджу! — Лютував Атіс. — Не підведи мене, і я, ставши спадкоємцем, не забуду тобі віддячити.

«Он як?» — Здогадки одна більш підступна іншої приходили чоловіку на розум.

Він готовий був розібратися з ними прямо тут, та відчув як слабкість сповільнювала його думки й рухи. Зовсім скоро магія послабиться і він безпомічний себе видасть. Огній поквапився нагору. Ледь дійшовши до обідньої зали, впав без сил. Очі самі закрилися і важкий сон охопив його тіло.

Маруся прокинулася, потягнулася. Усе тіло нило. Вона посміхнулася, згадуючи минулу ніч. Огнію теж, мабуть, не краще. Дівчина пам'ятала, що зробила з його обличчям, руками. Всюди куди у боротьбі діставали її зуби та руки, чоловік був понівечений. Нічого на ньому швидко все загоїться.

На вулиці накрапав дощик, було сиро і мерзлякувато. Шкода, що він пішов. Маруся б залюбки до нього гарячого притулилася. Щоб сказала мати на таку її поведінку? Так безсоромно віддалася чужому чоловікові, а з іншого боку, краще вона втамує його прилив, аніж пані Азалія.

Переможно посміхнувшись, Маруся встала з ліжка, ніколи вилежуватися, справ багато, та й себе треба привести до ладу. Поки дівчина чепурилася все було оптимістично і радісно. Аж поки не вийшла до людей.

На неї з цікавістю, а хто й зі співчуттям, поглядали. Маруся почала ніяковіти, їй стало соромно. До того ж усі знають, що відбулося. Вона ніхто для їх господаря, чергова дівка на ніч. На душі шкреблися кішки, навіюючи все більш тужливі думки, доводячи дівчину до розпачу. Треба негайно поговорити з Огнієм. Адже скільки він всього лагідного їй шепотів. Не може ж бути, що після всього, він її ображатиме.

В кабінеті мага не було, проте був його брат. Він з відразою оглянув Марусю.

— Прокинулася?— Скривившись запитав він.

Нехороші й тривожні передчуття заворушилися.

— Я шукаю Огнія.
— Він відпочиває. Просив тобі передати, як ти з’явишся, — на столі з'явилася маленька скринька.
— Що це? — Розгублено запитала дівчина.
— Нагорода тобі за цю ніч. Мені шкода, — хоча уся його пихата пика казала, що зовсім не шкода, — але Огній попросив тебе покинути його володіння. Йому, як він мені пояснив, ніяково дивитися тобі в очі й не хочеться бачити тебе поряд. Хоча чого дивуватися, так у магів завжди. Вони ніколи не тримають навіть поряд жінок, яких вже використали. Тож забирай і йди.
— Я нікуди не піду. По-перше, я не залишу Раду, а по-друге, поки не поговорю особисто з паном магом.
— Ти не надто комизись, бо будеш викинута звідси без винагороди. Я б тобі рекомендував все ж таки взяти цю скриньку. А Радая не твоя донька, тепер про це всі знають. І ще, скоро дівчинка поїде до закритої школи, то тобі вже точно нічого тут робити. В тебе година, щоб зникнути.

Маруся не могла повірити своїм вухам, у неї просто все це не вкладалося в голові. Вона не збиралася так швидко здаватися. Попрямувала шукати господаря. Звідусіль дівчина ловила співчутливі погляди, ніхто не знав де зараз пан Римша, тільки економка припустила, що він в себе і справді відсипається. На крики й стуки у двері спальні ніхто не відповів.

— Та що ж це таке! — Вигукнула в розпачі Маруся.
— Ей, — почула тихе, — пані Марусю.

З ніші в стіні, де здавалося впритул стоїть панель зі зброєю, визирав Радомир, увесь перемазаний і в цьому одязі більше схожий на дворового хлопця. Він кликав Марусю.

— Радомире, де Рада? — Бо доньку вона теж не змогла знайти.
— Не знаю, але вона Вам залишила лист. — Тремтячими руками розгорнула записку.

"Мамо,
дядько і пані Азалія щось замислили. Це вони підлили зілля в напій батьку. Чула, що збираються тебе позбутися. Кажуть йти - йди, не залишайся... "

— Ти знаєш, що тут написано? — питає в хлопця, він кивком підтверджує. —Ти ж розумієш, що своїми діями наражаєш маму на небезпеку?
— Вона сама винна, не можна так робити, — шмигаючи носом мовив Радомир і подивився в очі Марусі й стільки в тому погляді було болю і впертості.

«Стоятиме до останнього», — зрозуміла дівчина.

— Передай малій шкоді, щоб була обачна й обережна. А ще, що я нікуди не піду. Нехай вони йдуть геть, — посміхнулася хлопчаку і погладила його по голові.

Від такої невинної ласки, він здригнувся, подивився в очі Марусі вдячно і знову зник в темряві ніші.
Вона ж розгублено стояла посеред коридору і не знала, як діяти. Треба було щось негайно зробити, от тільки що.

На кухні зібралося кілька осіб. Усі ті, кому Маруся довіряла.

— От така історія, -- переказала все, що знала дівчина, — треба щось робити, а що я й гадки не маю.
— Пані Марусю, ми вам дійсно співчуваємо, але брат господаря має більше прав, аніж ви. А ми люди підневільні. Можемо і роботу втратити.
— Цить, Глафіро! — Економка взяла слово, — я служу тут вже п'ятдесят років. Ще при покійному батечку нашого господаря напідхваті тут на кухні була. Я підтримую Марію. Вона права. Тепер тільки ми можемо врятувати пана Римшу. Усі страви готує тільки пані Агнешка, ти Глафіро їх несеш пану Огнію. Нікому не передаєш і не дозволяєш зробити це за тебе. Якщо вже щось станеться, ось ключ від його покоїв.
— В покоях буду чергувати я, — викликалася Маруся.
— Вас можуть помітити, — захвилювався Міхал, чоловік кухарки. Він займався постачанням продуктів і всякої всячини до володіння пана мага.
— Я й сама себе видам, якщо буде потреба. Та так я буду поруч. Якщо мене таки помітять, то ви тут ні до чого. Одне прошу, потурбуйтеся про Радушку. Якщо, то ви пане Міхале, вивезіть її звідси.
— Обіцяю, що зроблю все, що зможу. Я зараз відправлю сина до товариша нашого господаря. Він теж маг. Повідомимо його, може чим зарадить.