Глава 6, в якій Маруся стає жінкою.

Маруся спостерігала, як маєток покидають дівчата і жінки віком від дванадцяти до тридцяти. Її настільки це здивувало, що вона не полінувалася і пішла шукати когось, хто зможе пояснити. Те, що вона почула від економки настільки спантеличило і збентежило, що дівчина плутаючись в подолі бігла до кабінету господаря, щоб прояснити ситуацію.

— Пане Огнію! — Закричала вона, намагаючись віддихатись.

Маг не здивувався навіть такому зверненню, бо був в тому стані, коли голова не владах з тілом.

— Що ти хочеш? — Стиснувши зуби, запитав чоловік.
— Я знаю, що у Вас знову цей прилив починається! — У розпачі кричала дівчина.
— Що дуже дивнооо, — протягнув важко дихаючи.
— Я незаймана!
— Ха, дурня, — зовсім не повірив їй чоловік. Та і як вірити такій маячні. — Я можу прямо зараз тобі доказати зворотне.
— Вислухайте мене, будь ласка, — благала дівчина, — я взяла Раду після смерті її матері. Зіна була моєю подругою.
— Біжи. Біжи й не оглядайся, — він одразу повірив її словам. Чомусь і сумнівів не викликало, що так і є.

Хоч як скрутно було чоловіку, але почуття, що може комусь знову зашкодити, а тим паче, якщо це буде Марія, не давало йому втратити контроль.

Він не розумів, що знову сталося. Так не має бути, тим паче, що він вже має дитину. Перший прилив в нього трапився, як і у всіх обдарованих дітей, в 14-15 років, тоді батько підготувався. І юнакові підсунули дівку 25 років з челяді, яка хотіла продати свою цнотливість як дорожче. Ніхто не був у накладі. Усі знали, що перший раз самий нестриманий. А в Огнія виявився другий, який й подарував йому Радаю. Той другий прилив звів його з розуму, він не пам'ятає де був, що робив і скільки дівчат зганьбив. Отямився з розбитою головою і повною втратою пам'яті. Огній підозрював, радше знав, що той прилив був йому пороблений. А от навіщо і ким, з'ясувати так і не вдалося. Всі наступні були легкими й добре ним контрольовані. Цей, що назрівав сьогодні, його вже хвилював. Він був не таким непередбачуваний, як той другий. Та все ж хвилями накочувало збудження і воно лякало своєю силою.

Маг розумів, що не стримається, якщо поряд буде незаймана дівчина, тому і відправляв їх якнайдалі, винятком були дівчата, які самі йшли до мага, щоб отримати винагороду і забезпечити собі життя в достатку. Цього разу такої поблизу не виявилося, бо цього разу не мало бути.

Маруся й справді бігла. Бігла не оглядаючись, аж поки не натрапила на пані Балегу.

— Десь пожежа? — Глузуючи запитала жінка.
— Так, — оглядаючись відповіла дівчина.

Азалія теж подивилася за дівчину і нічого не помітивши, продовжила перекривати їй прохід.

— Хто за тобою женеться? — Посміхається.
— У Огнія прилив, — злякано мовила Маруся.
— Так. Я знаю, — раділа жінка з далекоідучими планами. — Тільки Огній він для мене, а для тебе пан Римша. І можеш не поспішати, тобі нічого не світить, я буду втримувати його прилив сьогодні.

Вона кокетливо поправила волосся, з викликом глянула на Марусю і рушила в сторону кабінета.

— А що так можна було? — Здивовано запитала дівчина в спину вдові.
— Хм, — презирливо, — так навіть треба.

Помилкою дівчини було її зволікання. Вона зацікавлено спостерігала за тим, як Азалія Балега легкою і звабливою ходою йшла опустілими коридорами до кабінету господаря маєтку. Навкруги стояла повна тиша, тільки каблуки Азалії гулко звучали у враз спустілим маєтком. Усі поховалися, щоб не викликати невдоволення свого пана. Маруся була зачарована елегантністю і красою жінка. Її шовковисте волосся було розплетене, тільки дві бокові коси облітали голову, немов корона. Вона і поводилася неначе увесь світ лежить у її ніг.

Перед самим носом у пані Азалії відчинилися двері й з кабінету вирвався Огній. В синіх очах палав вогонь.

— Любий, я допоможу...

Та її ніхто не слухав. Відштовхнувши жінку він попрямував прямісінько на Марусю, важко дихаючи. Як би не було так страшно, то дівчина розсміялася, настільки він був схожий на бика, що пре вперед. Вона не встигла отямитися, як чоловік просто розірвав її плаття на грудях.

— Огній! Ні! — Кричала гостя, вона підбігла і спробувала завадити. Сама ж Маруся від страху і здивування не могла сказати й слова, ворухнутися, ноги немов приросли до підлоги.
— Геть! — Заричав чоловік, відштовхуючи Азалію.

Схопив Марусю і поніс її в кімнату, де відразу зачинився, щоб не заважали.

— Ні, будь ласка, — мова повернулася до дівчини, та Огній її не чув.

Він підійшов впритул, легко схопив і кинув на ліжко. Маруся перекотилася на інший бік і вже стояла на ногах.

— Не підходь! — Дівчина відчула, що він чаклує.
— Замовч і йди сюди!
— Ага зараз, вже біжу.

Її поведінка трохи привела чоловіка до тями.

— Дідько, Маріє. Чого ти мене не послухалася? — Із жалем запитав маг.
— Я послухалася, але не встигла, — пропищала. — Будь ласка, Огнію, не треба.
— Я не можу. І шкода, що на тебе не діє моя магія. Буде боляче.
— Я так просто не дамся, захищатимуся!
— Спробуй, моя хороша. Обов'язково спробуй. Зроби все що зможеш. — Він оминав ліжко і йшов в бік Марусі, очі знову палали.

Маруся перекочувалася через ліжко туди сюди, жбурляла речі. Коли все ж таки була схоплена за ноги, лигалася. Їй довелося і кусатися, і дряпатися. Вона вже стомилася бігати по кімнаті й лаятися, а він немов і не намагався увесь цей час ловити її.

В якусь мить дівчина помітила, що очі в нього сині. Що немає в них магічного вогню.

— Огнію!
— Що? — Просто відповів чоловік.
— Огнію, в тебе прилив закінчився?
— Ні, послабшав трохи та я його контролюю. — Спокійно сказав, продовжуючи рухатися в її бік.

Маруся задкувала.

— А чому ти тоді за мною ганяєшся? — Зі здивування в голосі й разом з тим з полегшенням, запитала дівчина.
— Мені подобається, — підступно посміхнувся.
— Що?! — Прокричала обурено і в цей час вона дозадкувала до стільця, який жбурляла від протилежної стіни, перечепилася і була б впала, та Огній її перехопив і втримав.
— Все добре? — Поцікавився він.
— Ти мене незнамо скільки ганяв по кімнаті, налякав до болю в печінці, а тепер питаєш чи я нормально? Я дуже стомилася, —зауважила дівчина.
— Добре.
— Що добре?!
— В тебе не буде сил чинити опір, — пояснив і заволодів її вустами.