Глава 5, де з’являються гості Огнія.

Огній спостерігав з вікна свого кабінету за екіпажем, якій в'їжджав у двір його володіння.

"Азалія. Легка як на помині», — подумав маг вогню.

Зараз треба відправити когось знайти Радаю і щоб не забули її причепурити. Треба познайомити їх. І це вона, мабуть, десь з Марією.

Тепер він тільки так називав Марусю. Для нього було приємним сюрпризом, що насправді дівчину звуть Марія. Це ж, на його думку, зовсім інша справа. А ще ця бойка і відчайдушна дівчина виявилася справжнім ураганом. Вона за тиждень навела порядок в його маєтку. Управитель дивиться на неї вовком. Огній відчуває, що руки в нього не чисті й був готовий допустити Марію до справ. Економка дивиться на дівчину з обожнюванням, челядь побоюється.

Він згадав, як вона казала про заїжджий двір чи таверну. Тепер чоловік був впевнений, що вона справилася б. Останні дні пан Римша частенько спостерігав, як Радая з матір'ю проводять час разом. Він спочатку був здивований і незадоволений, що його дитина працює разом з конюхом, чи садівником. Марія ж показуючи, що і як зробити, не цуралася замазати руки, донька все поряд з нею.

Тепер Огній був впевнений, що його дівчинка зможе стати його спадкоємницею, вона зможе втримати у своїх руках великі статки родини Римша. Він зробить все для того, щоб вона здобула гарну освіту і могла сама вирішувати свою долю.

Мати чоловіка була примусово віддана батьку. Ще зовсім юна панянка зі слабким магічними здібностями, які ніхто й не думав розвивати, опинилася в золотій клітці, яка її й згубила. Мачуха Огнія була вдовою з сином, без магії. Проте гарна, родовита і гордлива. Вона була не злою, однак байдужою до пасинка. Хоч і не ображала, проте і любові не проявляла. Всього один раз вона попестила дитя по голові зі словами: "Шкода, що ти не дівчинка. Я б хотіла мати доньку".

Треба повідомити їй, що в неї є онука, хоч і не рідна. Зате мачуха любила і балувала свого рідного сина телепня. Огній сподівався, що Азалія познайомившись з Радаєю, буде більш до неї схильна, аніж його мачуха до нього.

— Азалія, я вражений! Ви моя люба з кожним днем все гарнішаєте. — Зустрів сусідку.

Поряд стояв юнак, років тринадцяти й ніяковівши переминався з ноги на ногу.

— Радомире, вітаю тебе. Ти молодець, що супроводив маму. Проходьте.
— Огнію, я справді гадала, що ти по поверненню, завітаєш до нас. — Щебетала пані Балега.
— Збирався, та пробач, стільки справ назбиралося за моєї відсутності, — холодно відповів чоловік.

В цей час до зали увійшли Маруся з донькою. Чоловік спочатку втратив мову. Він ніяк не очікував, що вона з'явиться на знайомство його доньки з Азалію і Радомиром.

— А ось і моя Радая, — зібрався і покликав доньку ближче, — йди ближче до мене, люба.
— Яка гарненька! — Вигукнула Азалія. — Радає, мене звуть Азалія і я буду твоєю мамою, а це Радомир твій брат.
— Добрий день, пані Азаліє. — Дівчинка дивилася тьоті прямо в очі, — я вдячна за вашу пропозицію, та в мене вже є мама й іншої мені не треба.
— Огнію!
— Азаліє, дозволь тобі представити Марію, матір Радаї, — спробував вирівняти ситуацію.

По-перше, він був шокований тим, що Азалія вже все вирішила. Ні, вони обговорювали таку можливість, та ще не прийшли згоди та він офіційно не пропонував їй одруження.

— Добрий день, мені більше подобається, коли мене називають Марусею, — дівчина вперто тримала підборіддя і не відводила очей.

О, вона бачила, яка лють кипіла в очах цієї гарної жінки.

— Поясни мені, будь ласка, що вона тут робить? — Прошипіла жінка.
— Радая з Марією не захотіли розлучатися.
— Ти не зміг розв'язувати цю проблему?! — Огнію не подобалося, що вона почала підвищувати на нього голос і поводитися так наче вже дружина і піймала його на зраді. Хоча, як вважав чоловік і з ним погодяться інші, навіть при зраді, жінка має знати своє місце.
— Ти мені докоряєш? В моєму домі? При сторонніх? — Спокійно, але в голосі бринів метал.
— Що ти, любий, вибач, будь ласка, я впевнена, що ти все вирішиш, — змінила тактику вдова, — ну що ж гадаю, що не варто нам ображатися один на одного. Радає, покажеш Радомиру тут все?

Дівчинка кивнула і простягнула руку хлопчаку.

— Пішли, — скомандувала вона.

Діти пішли собі, Маруся теж зазбиралася.

— Чого ти вийшла, — прошипів на вухо Марусі чоловік.
— Хотіла поглянути на жінку, з якою ти збирався виховувати мою доньку.
— Побачила?
— Так. Вже йду. — З гордо піднятою головою Маруся покидала двох пихатих багатіїв.

Її трохи заділо, що він так мило щебетав з цією панною. Хоч і причепурилася, і косу свою чорну заплела чудернацьким плетінням, яке їй одна з дівчат показала, та все одно до цієї жінки вона не дотягує. Легка заздрість вколола панянку Галушку і вона від того ще більше задерла голову.

Господар маєтку дивився услід дівчині й трохи злився на неї, що зіпсувала своєю присутністю знайомство доньки з майбутньою дружиною, хоч він мав визнати, що вона поводилася дуже чемно, нічого зайвого, окрім "більше подобається Маруся". І навіть жодного їдкого зауваження не сказала.

Злився на Азалію, за її закиди й на себе, що притяг таки Марію сюди та не передбачив її прихід з Радою. Та й виглядає вона сьогодні не як селянка, а як панянка ошатна і гордлива.

А пані Азалія Балега тонула в жовчі, дивлячись як її майбутній чоловік дивиться у слід цій дівці. В ній кипіла злість і було задіто самолюбство.

Кілька днів гостювала вдова з сином в маєтку Римша. Маруся на очі не попадалася. І запустивши усі свої чари, пані Азалія грала свою роль, щоб наблизити момент освідчення. І не розуміла, чому Огній відтягує. Адже все вже й так зрозуміло.

На четвертий день на порозі з'явився Атіс, зведений брат господаря будинку. Сам маг впустив цей момент, бо спостерігав, як в саду Марія, зібравши навколо себе дітей, гралася з ними в якусь гру. Крім Радаї й Радомира, були ще діти челяді. Огній піймав себе на думці, що він знову посміхається, щось останнім часом він все більше піддається емоціям, що для мага погано. Самоконтроль це те, що обдаровані ніколи не мають право втрачати. Чим менше емоцій, тим сильніша магічна складова. Та не міг собі відмовити спостерігати, як діти галасують, як Марія заплітає дівчатам коси, як хлопчики збирають квіти, а дівчатка плетуть віночки. Він не мав такого дитинства, тому насолоджувався чужим.