Глава 3, де з'являється батько Ради.

З цього дня життя двох дівчат, одна з який семирічна, а другій скоро двадцять три, змінилося повністю. Вони збирали пожитки. Рада розуміла, що їй знадобиться багато грошей, адже ще не відомо скільки й де вони переховуватимуться. Геть розпродала худобу, залишивши лише дві курки, щоб в дорогу їх приготувати і коня. З хатою було складніше. Кому в селі треба хата, хоч і мазана, доглянута і городина вже була посаджена? У всіх свої є.

Пішла Маруся до Марчуків. Його син одружився той рік, а досі жив з батьками в одній хаті. Може вони згодяться. Ціною вона поступиться. І радості не було кінця, коли все ж таки за дешево, але хату вона продала.

Селяни дивувалися, куди це Маруся та ще з дитиною зібралася. Дівчина ж відповідала, що поїдуть до міста, там є школа для Ради й художня є. А мала дуже гарно малює, хай вчиться. Сусіди знизували плечима, самі ж думали, що геть на малій голова у дівки поїхала, що заради школи своє добро полишати.

Та Маруся стояла на своєму, розуміла, що часу з кожним днем все менше. От і сьогодні, продавши хату і радісно поспішаючи додому, дівчина помітила чоловіка, що з Іванчуковим старшим хлопчаком розмовляв. Обличчя Маруся не бачила, бо стояв до неї спиною. Відмітила високий зріст, мужню статуру і білу довгу косу. Дивно, що чоловік з косою. Тому і напружилась сильно, не місцевий. Їй не треба пояснювати хто це. Сторонні, та ще такі дивні у таку глуш до них не приїжджають.

Проскочила у двір до Іванчуків. У них через двір вихід на Марусину сторону був і можна минути розмовляючих.

— Вона все продала, — почула Святовий голос, але геть байдужий.

Стала за стайнею і виглянула. Свят Іванчук стояв як штик лопати, дивився кудись, незнамо куди. Зачарував, зрозуміла Маруся.
Далі чекати не стала кинулася додому.

— Радо, швидко! Хапай свій вузол! — Закричала щойно влетіла в хату.

Сама схопила гроші, папери, що дяк з народженням видає. Більше нічого не стала брати, розуміла, що з торбами далеко не втечуть. А на порозі вже стояв маг і уважно розглядав їх метушню. Сині очі, такі ж як і у її дівчинки, тільки холодні, байдужі, не пропустили жодної деталі.
Дівчата застигли стовбуром.

— Далеко зібралися? — Зачинив за собою двері й увійшов до хати.
— Що Вам треба?! — Нервово вигукнула Маруся, хоч і так знала відповідь.
— Дитина, — просто, немов на базарі про картоплю, сказав чоловік.
— Йди геть! — Закричала, ховаючи Раду за спину.
— Я прийшов за своєю дитиною і без неї не піду. За турботи я тобі гарно заплачу. Будеш дуже забезпеченою і бажаною нареченою. — Без жодних емоцій мовив він.
— Засунь свої гроші собі у дупу, негідник! І біжи з ними доти вони звідти не виваляться, іроде. — в Марусі проснулися її сварливість від страху і нервів, що ладні були лопнути.
— То в тебе чорна паща, дівко? Краще стули її й не відкривай,- спокійно мовив маг.

Він накладав чари, Маруся це знала, бо знову щось змінилося у повітрі, а ще ці очі, в них горів вогонь.

"Зараз зачарує і я сама віддам Радку", — злякалася Маруся.

Від безпорадності й безсильної злоби, вона схопила коряк, що лежав у відрі з водою на лавці біля дверей і щодуху врізала ним по пиці незваному гостю. Від такої зухвалості й нахабності, а може від здивування і розгубленості, маг похитнувся і запустив у спину вибігаючим дівчатам згусток вогню.

«Дурень», — залаявся на себе, бо міг скалічити малу випадково.

Дівчата були цілі, вони вже вибігли на двір і бігли до лісу. Маг вийшов з хати, яка вже потроху займалася, хмикнув і не поспішаючи рушив за ними.

Маруся й не дізнається ніколи, що хату не вдалося врятувати. Бо як люди не гасили пожежу, а магічний вогонь тільки магією можна загасити. І так вони й гадатимуть, що Маруся Галушка з донькою в тому вогні згоріли, бо від хати, стайні, хліву й усього добра тільки горстка попелу залишилася. Добре, що хоч конячку встигли випустити.

Далеко дівчата не втекли. Стомилися, зупинилися віддихатися. А маг хоч і не поспішав, та дорога його була набагато коротшою. І тільки-но Маруся з Радою зупинилися, чоловік стояв навпроти.

— Йди з дороги! —Зле прохрипіла дівчина. Їй зараз було байдуже, що він сильніший не тільки фізично, а ще маг.

Вона захищала свою дитину, навіть ціною свого життя.
Примружившись і схиливши голову набік, він як комашку розглядав Марусю.

— Я ж тебе можу просто вбити, одним рухом пальців. Навіть оком не моргну. Натомість пропоную гроші та забезпечене життя.
— Йди до дідька! Я тобі не віддам її.
— І я її не віддам, — повідомив він Марусю, — ні за яких обставин. Тож тобі зараз має бути дуже страшно.
— Ти не принц, ти злодій! — Вигукнула злякано дівчинка, яка до цього часу мовчала.

Вона по своїй дитячій наявності вважала, що тато то добре і хоч мама і боїться, що він з'явиться. А насправді вони чудово будуть жити разом. І буде в них сім'я, як і в інших дітей, і ніхто не буде її безбатченком кликати, і на баранці покатає тато, як її подружок катають татусі. А ще він маг і всі боятимуться її та поважатимуть, і мамі не доведеться стільки працювати. І яке ж було дитяче розчарування, коли геть сторонній дядько, хоче їх забрати, а маму просто вбити. Рада вискочила вперед, прикриваючи своїм маленьким тілом маму.

— Ти нам не потрібен! Нам і без тебе добре жилося! — Кричала мала, захлинаючись сльозами.

Чоловік присів біля дівчинки, провів рукою по обличчю, витираючи сльози.

— Радая, я стільки років тебе шукав. Ти мені дуже потрібна. Хіба я можу так просто піти? Скажи дитині, щоб йшла зі мною, — наказав він Марусі.

О, вона добре відчувала, що то магічний наказ. Маг вже кілька разів віддавав його, та на свій подив вона могла противитися йому.

— Йди в пекло, гаспиде, — вона притягнула до себе дитину й обняла її,  — не плач, Радушко, поки я жива я поряд.
— То тобі не довго залишилося. Радае, йди до мене.
— Вона ніяка не Радая. Її звуть Радою. Тобі по буквах написати, щоб ти не забував?
— То ти вмієш писати? Моя дитина не може бути просто якоюсь Радою. Від сьогодні вона Радая.