Катастрофа

Переконавшись, що Ферон зник із поля зору, Мартин вирішив схитрувати й швидше дістатися до північної печери. Перетворивши польову мишу, яка трапилася йому на очі, на швидкого скакуна, він скочив на нього й помчав щодуху. Мартин вважав, що якщо північна печера дракона виявиться порожньою, він встигне на швидкому скакуні повернутися й наздогнати Ферона, щоб допомогти йому в боротьбі з драконом у південній печері.

Своєю чергою Ферон, переконавшись, що Мартин зник із поля зору, теж вирішив схитрувати на той випадок, якщо його ціль — південна печера — виявиться порожньою. Він хотів швидше дістатися до південної печери, а потім повернути на північ, щоб разом із Мартином здолати дракона в його північній печері. Щоб здійснити свій план, він спіймав пробігаючого повз ховраха й спробував перетворити його на швидкого коня. Але успіх його чаклунства виявився доволі сумнівним, бо Ферон забув точні слова закляття. Спершу з ховраха чомусь вийшов не кінь, а кабан. Потім із кабана вийшов тигр, що неабияк налякало лісового чарівника. Після цього тигр перетворився на крокодила, черепаху, качкодзьоба, кенгуру і, нарешті, на довговухого віслюка. Зневірившись у своїх спробах і вважаючи результат більш-менш прийнятним, Ферон осідлав віслюка й потрусив дорогою на південь. Уперта тварина не хотіла поспішати, чим доводила вершника до сказу. Його буркотлива лайка з погрозами віслюкові далеко розносилася долиною.

— Якщо ти негайно не помчиш, я перетворю тебе на дощового черв’яка, болотяну жабу або писклявого комара й лясну на своїй щоці!.. Рухайся ж, уперта худобино. Ти віслюк чи черепаха?

Треба сказати, з польової миші у Мартина вийшов чудовий скакун. Він жваво мчав щодуху, залишаючи після копит невеликі фонтанчики дорожнього пилу. Низько пригнувшись до гриви коня, вершник тільки й встигав ухилятися від гілок дерев, що росли вздовж дороги, аби ті не збили його з сідла.

Несподівано хлопчик почув знайомий шиплячий свист і підняв голову. Над ним на мітлі летіла Гертруда — на північ. Гертруда, міцно притискаючи до себе мітлу, помахала йому рукою.

— А ось і драконячий обід мчить до Шушу просто в пащу, — сказала вона собі під ніс і захихотіла. — Дракон спершу закусить конем, а потім хлопчиськом — і не подавиться.

Тут Гертруда побачила, що Мартин махає їй знизу рукою й щось відчайдушно кричить. Вітер відносив його слова, і вона ніяк не могла їх розібрати.

— Що ти там кричиш, паскудний хлопчиську? Недовго тобі лишилося кричати, бо…

Закінчити фразу відьма не встигла. На всій швидкості вона з глухим ударом врізалася у стовбур високої сосни. Пролунав сухий тріск. Вкарбована в сосну Гертруда, ламаючи гілки, рухнула на землю. На неї зверху посипалися збиті шишки, голки та шматки обдертої кори.

За хвилину під’їхав Мартин, зіскочив із коня й підбіг до відьми, що лежала на землі.

— Я ж тобі кричу: «Сосна попереду, сосна!», а ти нічого не чуєш! — вигукнув Мартин, оглядаючи потерпілу. — Хіба можна бути такою неуважною, коли керуєш літальним засобом?

Відьма спробувала підвестися на ноги, але не змогла. Удар об дерево припав просто в голову, на якій вискочила величезна гуля.

— Чого ти смикаєшся? Тобі мало було врізатися в сосну? — обурювався Мартин, сплеснувши руками. — Що мені тепер із тобою робити, дурна жінко! Там, мабуть, уже дракон Ферона без солі доїдає, а мені тут тебе з того світу витягати!

— З того світу? — слабким голосом перепитала відьма, водячи очима на всі боки.

— Ну, на цьому світі тобі ж спокійно не сидиться. Давай я візьму твої чоботи й мітлу та відвезу тебе додому, до доньки. Кажи закляття, як літати.

— Не… Не скажу, — заупиралася Гертруда. Вона погано тямила після удару й не могла оговтатися.

— Ох стара дурепа! У тебе зараз мізки з голови витечуть, забереш закляття із собою в могилу. Або я тебе відвезу додому й вилікую. Обирай.

Почувши про мізки, стара не на жарт перелякалася. Видно, мозок був їй особливо дорогий, і вона погодилася на вмовляння Мартина. Поманивши його пальцем, вона прошепотіла йому на вухо закляття.

Хлопчик стягнув із неї чоботи, посадив потерпілу на мітлу, сам її осідлав і плавно злетів над квітучою галявиною. Це був його перший політ, але особливого задоволення він йому не приніс. Не вміючи ще як слід керувати мітлою, та ще й із відьмою на руках, він насилу тримав рівновагу в повітрі. Треба сказати, Мартин уже встиг вивчити будову мітли. Доволі швидко він зрозумів, що для польоту мітла має бути найзвичайнішою, купленою на ринку. Адже сила, яка відриває від землі, міститься саме в чоботях. А мітла потрібна лише для керування польотом, не більше.

Невдовзі вони підлетіли до житла відьми. Із хатини вибігла схвильована Альберта.

— Що сталося з мамою? — тривожно запитала вона. — На неї напав дракон?

— На неї напала сосна, — відповів Мартин, передаючи стару доньці. — Приклади їй до чола шматок льоду — і до ранку все мине.

Мартин махнув на прощання рукою. Спритно скочивши на мітлу, він різко розігнався й злетів у небо, стрімко летячи на північ — назустріч дракону.

— Мамо, що сталося? — нічого не розуміючи, запитала Альберта в Гертруди, що лежала на землі.

— Дурна я, дурна, сосною довбонута! — зі стогоном відповіла стара, лежачи на траві. — Обдурив мене хлопчисько з мізками, чортеня! Мітлу з чоботами відібрав!

До відьми підлетів строкатий папуга, сів їй на ногу. Голосно картавлячи, він повторив уривки почутих фраз:

— Дурна я, дурна! Хлопчисько з мізками! Хлопчисько з мізками!