Шлях до дому відьом

Чесно кажучи, Ферон не дуже любив матір Альберти. Точніше, зовсім не любив — і це було взаємно. Та й саму Альберту він теж не дуже-то любив. Одруження з нею і для нього самого залишалося загадкою. Вони явно не могли жити мирно, постійно сварячись і дорікаючи одне одному. Тому сам факт, що Ферон вимагав негайно їхати до матері, підказував Альберті — справа більш ніж серйозна.
Спочатку вони планували запрягти коней і мчати щодуху на возі. Але Мартин, дізнавшись, де живе Гертруда, запропонував інше, значно краще рішення.
— Так ми і коней заженемо до смерті, і малого Орвеста розтрясемо. До речі, коней у нас немає, їх ще треба з когось перетворити. Якщо Гертруда живе вниз за течією річки, нам швидше вдасться дістатися на вітрильному човні. Я підключу річкову течію і напну вітрило вітром.
— Та де ж ми його візьмемо, того човна? — здивувався Ферон. — У нас немає часу будувати човен.
— Прокинься, Фероне! Ти ж лісовий чарівник! — нагадав йому Мартин. — Кому ж, як не тобі, знати, як чаклувати човен!
— А й справді, справа нехитра, — погодився старий. — Тільки чаклуй ти, а то в мене всі човни діряві виходять.
Мартин усміхнувся. І справді, у Ферона ніколи не виходило зробити цілий човен — усі текли, наче друшляк. Річ у тім, що він погано пам’ятав закляття і весь час плутав слова.
Нашвидкуруч зібравши пожитки, незабаром вони вже були біля річки. І тут сталося несподіване. Мартин узяв у Альберти візочок із дитиною і раптом штовхнув його просто в річку. Усі ахнули від жаху. Адже Орвест міг одразу потонути. Але цього не сталося. Щойно візочок торкнувся води, він миттю перетворився на великий вітрильний човен, пришвартований до берега канатом.
Альберта здивовано подивилася на Мартина. Вона ще не бачила такого вправного й умілого чаклунства, та ще й без заклять.
Мартин, Ферон і Альберта застрибнули в човен. Ведмідь із Лісовиком відштовхнули його від берега і помахали на прощання руками й… лапами.
Раптом із річки виринула голова водяника.
— Куди путь тримаєте? — поцікавився він.
— До дому Гертруди, — відповів Ферон.
— Може, допомогти? — запропонував той.
— Гарна думка, Карибе. З Мартином ми б упоралися й самі, але ніхто не знає, які труднощі нас ще чекають. Його сили краще поберегти.
Водяник охоче кивнув, підплив до корми човна і почав його штовхати. Незабаром до нього підпливли чотирнадцять величезних сомів. Упершися носами в човен, вони рвонули з місця, штовхаючи судно вперед із великою швидкістю. За човном вода вирувала від їхніх могутніх хвостів і плавців.