Пізнати таємниці річки

Тиждень минав за тижнем. Мартин проводив багато часу біля річки, навчаючись у водяника різним чарівним премудростям. Чесно кажучи, спочатку він вирішив, що в Кариба йому особливо нема чого вчитися, але насправді все виявилося зовсім інакше. Підводний світ був настільки багатим і різноманітним, що Мартин повністю занурився в його ретельне вивчення. Він дослідив властивості водоростей і річкового мулу, види риб та інших мешканців річки, таємниці вирів і течій. З часом хлопчик почав розуміти, як влаштована річка і чим вона живе як єдиний організм.

Сам водяник, поважно взявши на себе роль учителя, давав різні настанови й був при цьому абсолютно щасливий. Його буквально розпирало від гордості. Він важливо крокував своїми ластами по пологому березі й повчав свого старанного учня:

— У води є три агрегатні стани. Твердий, рідкий і газоподібний. Ну-но, Мартине, бачиш ту калюжу? Зроби в ній воду льодом.

Хлопчик повільно втягнув у себе побільше повітря і подув у бік калюжі. Від країв до центру по її поверхні поповзла тонка плівка льоду, залишаючи вигадливий візерунок.

— І це все, на що ти здатен? — невдоволено пробурчав Кариб.

Мартин махнув правою рукою — і з калюжі піднялася хвиля, махнув лівою — і вона застигла в повітрі у вигляді химерного шматка льоду.

Водяник аж отетерів від подиву. Він і уявити такого не міг. Кариб підійшов ближче, роздивився в льодяній брилі вигадливу фігуру й упізнав у ній власний профіль. Так він стояв кілька хвилин. Нарешті, задоволено крякнувши, мовив:

— Ну що ж, схожий! Непогано. Можна навіть сказати — зійде. А тепер розтопи лід. Якщо зможеш, звісно.

Льодяна брила повільно розтанула і стекла назад у калюжу.

Водяник розгублено почухав потилицю, і йому спала на думку нова ідея.

— Перетвори воду на пару!

Калюжа раптом сильно закипіла, швидко зменшуючись у розмірах, поки остання крапля не здійнялася в повітря.

— Поверни пару в рідину!

Над калюжею раптом згустилася маленька біла хмаринка, з якої полилися великі краплі дощу.

— Як ти це робиш? — не витримав здивований Кариб. — Використовуєш силу води?

— Насправді все дуже просто, — усміхнувся Мартин. — І сила води тут зовсім ні до чого. Усі стани води залежать від температури. Щоб заморозити чи випарувати калюжу, спершу треба відокремити воду від землі тонким шаром повітря. Інакше доведеться нагрівати або охолоджувати ще й землю під нею, а це довго й складно. Потім на поверхню подаєш холодне або гаряче повітря — і вода замерзає або закипає.

— Ось воно як! — здивувався Кариб. — А як ти робиш дощ?

— Це ще простіше. Коли повітря вологе, я подаю на нього холодний вітерець. Від зміни температури в повітрі утворюються краплі, і вони падають дощем. Якщо повітря дуже холодне — піде сніг. Якщо спочатку трохи охолодити вологе повітря, а потім різко заморозити — краплі перетворяться на лід і випаде град.

Водяник присів поруч із хлопчиком і задумливо почухав свою вічно мокру маківку.

— Я вже не знаю, чого тебе вчити. Ти й так знаєш більше за мене.

— Може, тоді підемо співати з жабами? — запропонував Мартин. Він знав, що Кариб це дуже любить, і хотів йому догодити.

— Чудова ідея! — із натхненням вигукнув водяник, і настрій у нього одразу покращився.