Таємниця чарівних книг

Книги про чаклунство Ферон віддав Мартинові дуже неохоче. Велика кована скриня, у якій вони зберігалися, була надзвичайно важкою. Але старий відмовився показати інші речі, що були всередині. Лише три книги. Потім він знову сховав скриню так, щоб ніхто не помітив куди саме. Хоча Мартин виразно чув стукіт лопати об тверду землю і майже напевно здогадався, що Ферон закопав скриню на пагорбі перед хатою. По обличчю хлопця поповзла крива усмішка.

Невдовзі з’явився і сам Ферон. Його сорочка була мокра від поту, до підошов чобіт прилипли грудки вологого сірого ґрунту.

Мартин зробив вигляд, ніби нічого не зрозумів, і занурився в книги, намагаючись розібратися, що ж там написано. Чесно кажучи, спочатку він зовсім не міг збагнути зміст прочитаного. Низка ні з чим не пов’язаних слів невідомого походження дивним чином складалася в речення.

«Мешлюс наїв жезл нахрю», — прочитав хлопчик і здивовано почухав потилицю. Що це може означати? Що саме наїв Мешлюс? Хто він узагалі такий? І що означає «нахрю»?

Так і не розгадавши загадки, Мартин перегорнув сторінку. Вона виявилася трохи цікавішою за попередню.

«Хлобись буль кря», — прочитав він.

Хлопчик скривився. Просвітлення так і не настало. Хлобись теж не поспішав відкривати таємницю книги. Мартин узяв другу книгу — але на свій подив побачив, що її сторінки зовсім порожні. Так само, як і в третій.

Навпроти Мартина, в кутку, сидів Ферон і тихенько хихикав.

— Ну що, багато тобі розповіли Хлобись із Мешлюсом? — спитав він, явно знаючи, з чим зіткнувся хлопчик.

Мартин насупився. Старий знав, що книги сповнені дивних слів, але нічого про це не сказав. Не сказав нічого й Островин. Хлопчик підвівся й почав задумливо ходити по кімнаті. Він відчував, що в цих буквах приховано якийсь таємний сенс.

— Книги зачаровані? — спитав він Ферона.

— Ще й як! — відповів той. — Даремно Островин тобі про них розповів. Тобі все одно не розгадати їхній зміст.

— Але ж він сам їх читав? Значить, зміг розчаклувати.

— Це він тобі сам сказав? — перепитав старий. — Саме так?

— Ні. Він сказав, що я зможу почерпнути з цих книг науку чаклунства.

— Якщо розчаклуєш, — слушно зауважив Ферон. — Колись давно Островин зміг прочитати лише чверть першої сторінки. А може, й менше. Більше слів йому розчаклувати не вдалося.

Мартин глянув у книгу, потер підборіддя.

— Ти сказав, Островин розчакльовував слова? — раптом спитав він. — А букви він розчакльовувати не пробував?

Ферон розгублено знизав плечима.

Мартин трохи поворушився на стільці, вмощуючись зручніше. Потім витягнув руки над сторінкою і голосно промовив:

— Згадай, літеро, хвіст товариша і стань за ним!

Феронові стало цікаво, що ж буде далі, і він, сидячи на лавці, витягнув шию, вдивляючись у книгу. Раптом сторінки закрутилися віялом, і з них, мов із вулкана, вирвалися сотні літер, тут же зникаючи на інших сторінках. Здавалося, книга жива, і особливо літери, які, штовхаючись і метушачись, бігали сторінками. Здавалося навіть, що вони бурчать від невдоволення, коли наштовхуються одна на одну, намагаючись зайняти правильне місце.

Нарешті всі літери стали на свої місця. Мартин почав читати. Цього разу ні про якого Хлобиса чи Мешлюса вже не йшлося. Перша глава книги називалася «Сила вітру»…

…На прочитання першої книги пішло понад дві години. Мартин уже хотів узятися за другу, але згадав, що її сторінки порожні. Та щойно він дочитав останню сторінку першої книги, з неї знову вирвався фонтан літер. Перетворившись на потік, вони ринули на порожні сторінки другої книги і виклали рівні рядки тексту.

«Хитро придумано», — майнуло в голові хлопчика.

Вмостившись зручніше, він прочитав назву другої книги: «Сила вогню».

Минав час. До вечора в голові Мартина настало прояснення. Якщо раніше він міг чаклувати несвідомо, користуючись внутрішньою силою або заклинаннями, то тепер почав розуміти, як саме і чому відбувається чаклунство.

Третю книгу він зміг подолати лише з настанням темряви. На її обкладинці було написано: «Сила води».