Розмова на прощання

Мартин вирішив провести гостя до лісу. І не просто так. У нього були запитання, а відповідей — ні. Довго вони йшли мовчки.

— Хочеш знати, навіщо я приходив? — спитав Островин.

— Ти приходив перевірити мою силу, — відповів Мартин. — Хотів дізнатися, добра вона чи зла.

— Сам здогадався? — здивувався чарівник.

— А що тут здогадуватися? У Ферона в бороді бракує одного волоска. Він дарма волосся не висмикує. Отже, хотів тебе викликати. Але ж ви в сварці. Якщо покликав — значить, справа серйозна. Під час першого випробування ти зрозумів, що в мене є чарівна сила. Під час другого — її природу. Я не дозволив, щоб каченя зварилося в окропі. Значить, корінь моєї сили — добрий. Так усе й було?

— Так, — підтвердив приголомшений Островин. — У тебе велика чарівна сила, як для юного хлопця. Та й розумом ти не обділений. Хочеш знати, як я так швидко з’явився на виклик Ферона?

— Думаю, справа у взутті, — припустив Мартин. — Твої сліди в лісі розташовані з кроком у чверть милі. Мабуть, у чарівних чоботах можна так ходити?

— Правильно! Саме так! — підтвердив Островин. — Те, що на мені — чоботи-скороходи. З ними можна йти швидше, ніж летить птах. Від тебе нічого не сховаєш, Мартине.

— Одного не розумію: навіщо було це випробування? — замислено сказав хлопчик. — Що означає добре чаклунство, а що — зле?

— Це так одразу не поясниш, — замислився Островин, присідаючи на найближчий пеньок. — Чаклунство буває різне — і з боку добра, і з боку зла. І сила в нього теж різна. Якщо ти можеш відчувати шкірою, то маєш це розрізняти.

— Я й розрізняю. Наприклад, у Ферона дух теплий. У Лісовика — холодний.

— Правильно. Час від часу у людей народжуються діти з силою. Якщо сила слабка — вони стають лісовими чарівниками, як Ферон, знахарями, лікарями, іноді ковалями. Це — бік добра. А з боку зла — вампірами, лісовиками, русалками, болотяними кикиморами, водяниками й іншою нечистю. Усі, хто має малу силу, чаклують лише з закляттями і зіллям із трав, ягід та інших складників. Ті ж, хто може чаклувати без цього, мають велику силу — як ти і я. Таких чарівників у світі дуже мало. Чаклуни зла, що мають велику силу, можуть наробити багато біди людям. Тому я й влаштував тобі перевірку. Тепер зрозуміло?

— Не зовсім, — зізнався Мартин. — Якщо Ферон добрий лісовий чарівник, то чому він водиться з нечистю? Адже Лісовик служить злу, чи не так?

— Ні, звісно. Ніхто не служить ані добру, ані злу. Усе залежить від того, як саме використовують свою силу — на добро чи на шкоду. Для Лісовика ліс — рідний дім, і він його охороняє, не пускаючи чужинців. Він просто лякає всіх і пакостить непроханим гостям. Тобто використовує свою силу не з найкращими намірами. Ферон — лісовий чарівник. Він допомагає людям. Але живучи в лісі, йому доводиться ладнати з нечистю, що тут мешкає. Або не ладнати — так теж буває. Ферона влаштовує, що Лісовик не пускає сюди чужих. Вони, можна сказати, приятелі. Ти ще дізнаєшся, Мартине, що Ферон зовсім не цурається спілкування з лісовою нечистю. І в нього це непогано виходить.

— Якщо Ферон лише лісовий чарівник, може, мені краще вчитися в тебе, а не в нього?

— Тут ти водночас і правий, і ні, — відповів Островин. — Ферон уже навчив тебе багато чого такого, чого й я не знаю, хоч це й не велике чаклунство. Колись давно я вчився в одного чарівника. Найголовніше, чого він мене навчив — це вчитися самому. І я йому за це дуже вдячний. Прислухайся до себе — і навчишся так само, як я. Моя наука тобі не потрібна. Хоча… у Ферона захований заповітний скриня, в ньому лежать три книги чарівництва. Прочитай їх. Через пів року я приїду за тобою. Тоді й поговоримо. Є ще запитання?

— Так. Що було б, якби ти сьогодні побачив у мені не добру силу, а злу? — спитав хлопчик і глянув Островину в очі.

Островин насупився. Запитання йому явно не сподобалося.

— Краще тобі цього не знати.