Випробування

Справді, невдовзі у дверях з’явилася постать Мартина. Він безшумно увійшов до кімнати.

— Мартине? Чого це так рано повернувся? — удавано здивувався Ферон. — Риби вдосталь наловив?

— Річ не в рибі, — насторожено відповів хлопчик. — Хтось чужий ішов до хатини. Швидко йшов. Але шумно — на гілки наступав, за вітром не стежив, запах свій не приховував. Я чув його ще на ґанку — під його кроками рипіли дошки. Відчуваю шкірою: він десь тут.

Мартин запитально глянув на Ферона, потім перевів погляд на Клишоногого. Обидва зробили вигляд, ніби не розуміють, про що він говорить. І обидва разом ковтнули.

Підійшовши до ведмедя, хлопчик обережно, двома пальцями зняв у нього з вуха пір’їнку й поклав на стіл.

— Дивно, — сказав він. — У нашому лісі птахів із таким пухом не водиться. І зараз не перелітний час. Чужі птахи над лісом не літають. Звідки ж тут це перо?

Ферон задоволено всміхнувся.

— Молодець, хлопче!

Раптом перо на столі закрутилося й миттю обернулося на Островина, який, обертаючись, випадково збив ногою на підлогу казанок від картоплі. Той із глухим гуркотом гримнув об підлогу.

— А й справді, молодець! — вигукнув Островин, похваливши хлопця. — Не дарма тобі наука пішла.

Мартин із цікавістю розглядав свого давнього знайомого, за порадою якого опинився тут, у цьому домі.

— Вітаю, Островине, — сказав він. — Що за справа привела тебе сюди?

— І тобі не хворіти, Мартине. Кажуть, нібито маєш силу. Брешуть, мабуть. Ото мене цікавість і повернула до рідного дому.

— Виходить, цікавість — це сімейна риса, — зауважив хлопчик. — Хочеш випробувати мою силу, якщо вона є?

— Та запросто! Гей, Клишоногий! Сідай посеред кімнати.

Островин посадив ведмедя посередині й звелів Мартинові стати в протилежному кутку.

— Рухати предмети силою чаклунства вмієш? — спитав він.

Хлопчик кивнув.

— Ти тягнеш ведмедя до себе, а я — до себе. Подивимось, скільки протримаєшся. Почали!

Островин витягнув руки вперед і почав загрібати розчепіреними пальцями повітря до себе. Мартин стояв нерухомо у своєму кутку, заклавши руки за спину, і пильно дивився на ведмедя. Клишоногий як сидів, так і не ворухнувся, переводячи погляд то на одного, то на іншого.

«Що це? Невже я забув, як рухати предмети?» — майнула думка в голові Островина, і він напружився ще більше. Ведмідь лише ледь помітно зсунувся в його бік.

— Ой! — вигукнув Клишоногий.

Але тут важке буре тіло почало повільно рухатися у бік Мартина. Як Островин не старався, він не міг зупинити цей рух. Він увесь спітнів, по обличчю текли гарячі липкі струмки, заливаючи очі, але чарівник на межі сил не міг переломити ситуацію на свою користь. Ферону було досить кумедно дивитися, як ведмідь їздить підлогою на задку, тож він тихо хихикав.

Раптом Мартин на мить моргнув, і його чарівна сила миттєво зникла. Ведмідь зірвався з місця й з величезною швидкістю полетів до Островина. Чарівник, побачивши, як на нього мчить масивне тіло, від несподіванки присів. Він прекрасно розумів, що зараз ведмідь просто розчавить його.

— А-а!!! — закричав Островин, прикриваючи обличчя руками.

— А-а!!! — заревів Клишоногий, закриваючи морду лапами.

— А-а!!! — закричав Ферон, ховаючись під лавку.

Підлетівши майже впритул до Островина, ведмідь раптом зупинився, піднявся в повітря і завис над підлогою сидячи. Ферон виліз із-під лавки. Він побачив, що Мартин стоїть у своєму кутку з витягнутими руками в бік Клишоногого. Хлопчик плавно послабив свою силу, обережно опустивши ведмедя назад на підлогу.

— Уф! — з полегшенням видихнув Клишоногий.

— Уф! — повторив Ферон.

— Ох! — видихнув Островин і, знесилений, опустився. Його тіло тремтіло. Ведмідь побіг по воду. Зробивши кілька ковтків, Островин витер піт із чола й сказав:

— Ну й сила в тебе, Мартине! Такої я ще не бачив.

Минуло чимало часу, перш ніж Островин зміг отямитися. Усі сіли за стіл. Клишоногий приніс чавунний казанок із печеною картоплею, який швидко спорожнів. Причому половину з’їв сам ведмідь — після чаклунства він страшенно зголоднів.

Островин зазирнув у порожній казанок.

— Ану, Клишоногий, налий сюди води, — сказав він.

Ведмідь виконав наказ, наповнивши казанок до країв. Островин кивнув Мартинові.

— Зможеш чарами закип’ятити воду?

Хлопчик невпевнено знизав плечима.

— Не знаю, як це зробити. Я ж ще тільки вчуся.

— Ну, Ферон тебе цього не навчить, — із посмішкою сказав Островин. — Дивись уважно й не зводь очей.

Мартин стурбовано потер щоку. Островин прикрив ліве око, правим примружився. Вода в казанку повільно почала кипіти. Ферон здивовано глянув на брата — він ніколи не бачив такого чаклунства.

Островин змахнув рукою. З рукава його сорочки виліз маленький каченя, смикаючи хвостиком. Чарівник узяв його й… опустив у киплячий казанок. Ведмідь здригнувся й заплющив очі лапою. Мартин не відводив погляду від киплячої води. Ферон витягнув шию від подиву.

Каченя спокійно плавало в окропі, ніби вода була зовсім не гаряча. Островин усміхнувся. Він швидко вихопив каченя й засунув назад у рукав. Щоправда, трохи обпік пальці й довго дмухав на пухирі.

— Ну, досить випробувань! — сказав Островин. — Занадто дорого вони мені обходяться. Ти задоволений, Фероне?

— Так, — відповів той.

— Гаразд, у гостях добре, а вдома краще. Дякую за хліб-сіль. Пора й честь знати…