Ферон учить чаклунству

Нарешті настав той довгоочікуваний день. Ферон почав навчати чаклунства.

— Руками нічого не чіпати! Без дозволу нічого не брати! Мишей сиром не годувати! — суворо попередив чарівник. — А тепер зарубай собі на носі. Чаклунство складається з тебе самого. Воно полягає лише у твоїй власній силі. А заклинання, чарівне зілля та все інше — це лише інструмент, який допомагає працювати. Ясно?

Мартин кивнув на знак згоди. Він уже здогадувався, що мав якусь загадкову силу, яку в ньому розпізнав Островин. Щоправда, користуватися цією силою він іще не вмів.

Чесно кажучи, вчитель із Ферона був не надто добрий. Так, сам він знав багато, але постійно забував розповісти про якусь дрібницю, яка виявлялася зовсім не дрібницею, і без неї нічого не виходило.

Сам по собі Ферон мав замало власної сили, і щоб давати собі раду з чаклунством, користувався допомогою чотирьох стовпів Архівола — стародавніх муміфікованих тіл чарівників, розставлених по кутках чаклунської кімнати. Щоб задіяти їхню силу, треба було запалити свічку на черепі. Як саме вони живили Ферона силою, Мартинові так і не вдалося з’ясувати.

— Виходить, що за межами чаклунської кімнати у вас менше чарівної сили? — не вгавав Мартин.

— Так, менше, — погодився старий. — Розумієш, будь-яке чаклунство забирає багато сили. Я намагаюся не чаклувати серйозних речей, коли я не вдома. Інакше чаклунство витягне з мене всю силу, і я ще довго не зможу чаклувати. Доведеться відновлюватися.

Більшість заклинань, якими користувався Ферон, він пам’ятав. Ті ж, що використовувалися рідко, йому читав із книги заклять Клишоногий, бо сам чарівник не вмів читати. Виявилося, що багато зіль Ферон готує зовсім не для продажу, а вживає сам. Робив він це або щоб не витрачати зайву силу, або тому, що не знав, як зробити інакше.

Минав час. Мартин від палітурки до палітурки вивчив книгу заклять, завчив усі можливі рецепти зілля, але користуватися силою в нього ніяк не виходило. З усього чаклунства він навчився тільки рухати предмети на відстані. Хлопчик уже майже зневірився, що взагалі має якусь силу. Але впертості йому було не позичати.

Якось він сидів на ґанку й намагався застосувати свою силу до коника, який мирно гриз стеблинку, на якій сидів. Несподівано коник підстрибнув і перетворився на ягня. Ягня жалібно забекало. І тут-таки перетворилося на кошеня. Бідолаха весь зібгався від страху, притиснувшись до землі. Кошеня пискляво нявкнуло й обернулося на жабу, яка голосно закумкала.

— Ти що, чаклуєш без заклинань? — почувся ззаду здивований голос Ферона.

— Наче так, — відповів Мартин. Він відчув, що чарівник підійшов ззаду. Сюрпризом це не стало.

— Але ж я тебе ще не вчив чаклувати на тварин навіть із заклинаннями. Як ти це робиш?

— Не знаю, — просто зізнався хлопчик. — Це чаклунство ніби йде зсередини мене. Спершу стає тепло в грудях, а потім воно йде по руках до долонь. Відбувається чаклунство, а тоді приходить слабкість у тілі. У вас хіба не так?

Ферон задумливо почухав бороду, надувши губи. Він був явно спантеличений.

— Ні. У мене не так. Я не вмію чаклувати без заклинань.