Потаємна кімната

Щоб якось прогодуватися, Ферон часто робив чарівні зілля, а потім продавав їх на міському ринку. Трави, коріння та інші складники для зіль йому збирав довкола Клишоногий. У Ферона в домі була потаємна кімната, де він займався чаклунством і приготуванням зіль.

По всіх стінах на мотузкових в’язках висіли сушені трави, ягоди, жаби, роги, печінка тріски, зуби лісових тварин, сушені ящірки й дощові черв’яки. На перший погляд — звичайний набір звичайного лісового чарівника, яким Ферон, власне, і був.

Щоправда, сама кімната була незвичайною. У кожному з чотирьох її кутів на стільцях сиділи муміфіковані небіжчики в зотлілому одязі — і про їхнє призначення Ферон нікому не розповідав. На голові кожного з них у блюдці горіла свічка. Посеред столу лежав порожній панцир великої болотяної черепахи з чорними дірами замість кінцівок.

Ферон увійшов до кімнати, поставив на стіл широкий глиняний горщик, зняв зі стіни пучок трав і кинув його всередину. Потім кілька разів постукав кістлявим пальцем по краю горщика. Із черепашачого панцира швидко вилізли чотири миші з чорними, мов намистинки, очима. Вони взялися перетирати траву лапками.

— Дрібніше тріть, ще дрібніше, — сказав їм старий.

Він обернувся до іншої стіни, зняв кілька червоних сушених ягід і теж жбурнув їх у горщик. Раптом миші одночасно повернули голови ліворуч і завмерли. Ферон здивовано глянув у той самий бік.

Праворуч від себе він побачив Мартина, що сидів на стільці й усміхався своїм спотвореним від народження обличчям.

— Тьху ти! Ледь до смерті не налякав! Щоб тебе Лісовик побрав! — схопившись за серце, відсахнувся Ферон. — Навчили на свою голову! Перестань ходити по дому, як у лісі! Тупати ногами тебе не вчили? Тупай! У мене ледь серце від страху не розірвалося! Чого розсівся? Іди до Лісовика!

— Лісовик сказав, що йому вже нема чого мене вчити, — відповів Мартин. — Може, час учитися чаклунству?

— Диви, чого захотів! Чаклунству вчитися! Не тобі вирішувати, коли. Не бачиш — я зайнятий. І більше ніколи сюди без дозволу не заходь. Іди до Клишоногого. Він тебе навчить своєї премудрості.

— Якої такої премудрості? — зацікавився Мартин.

— Відчепися від мене. Бачиш — ділом зайнятий. Сказано ж тобі — до ведмедя йди! От неслухняна дитина!

Клишоногого Мартин почув швидко. Той ловив рибу біля річки. Туди хлопчик і поспішив. Ведмідь одразу зрадів його появі.

— Гаразд, навчу тебе всього, що сам умію. Навчу збирати трави, ягоди, добувати зуби, роги та все інше для чарівних зіль. Навчу готувати їжу і вести господарство. Ловити рибу й збирати гриби.

— Я буду тобі дуже вдячний, — сказав Мартин і одразу запитав: — А правда, що ти зачарований принц? Мені Лісовик казав.

— Авжеж правда. Навіщо Лісовикові тобі брехати? Ферон мене зачарував.

— То це був Ферон? А чому він не розчаклує тебе назад?

— Та ще чого! Я не хочу бути принцом. Я хочу бути ведмедем. Ти знаєш, як важко жити принцом? Треба щодня чистити зуби і мити ноги. А інколи ще й голову. Уявляєш? Жах який! А ще одяг незручний. І той дурний меч на поясі висить — всюди ним чіпляєшся. Принц мусить уміти битися на турнірах, стріляти з лука, свататися до принцес. А ти знаєш, які вони шкідливі, ті принцеси? Гірші за варену ріпу! У мене ж сестра принцеса, я знаю. Усе норовлять над тобою пожартувати й виставити на посміховисько.

Інша справа — ведмедиці. Ти знаєш, які вони гарні? А як вони пахнуть! А шерсть у них яка м’яка, густа. І зайвого слова не скажуть. Люблю я ведмедиць. А ще принцові не можна працювати. Це ж можна з глузду з’їхати — цілий день нічого не робити. Ні, таке життя не для мене. Мені краще ведмедем. Я що хочу, те й роблю, і ніхто мені не вказує. Окрім Ферона. От я й вирішив, що краще прожити щасливе життя ведмедя, ніж нещасне — принца. Я маю право сам розпоряджатися своєю долею.

Мартин із цікавістю оглянув ведмедя з голови до лап.

— Чого ти так на мене дивишся? — запідозрив недобре Клишоногий.

— Просто я ніколи не бачив принців. То ось які вони — великі, волохаті, з кігтями.

— Ти, мабуть, ніколи принцам за вухом не чухав, — підхопив гру Клишоногий. — Спробуй, принци це люблять. Потім розкажеш про це своїм онукам.

— Гаразд, умовив. А чим ти займаєшся у Ферона?

— Живу і виконую його доручення. Готую їжу, доглядаю господарство, збираю складники для чарівних зіль. Допомагаю чаклувати, коли треба читати закляття з книги. Сплю. Їм. До речі, про їжу. Скоро вечеря, а в мене ще нічого не готово. Закінчуємо риболовлю. Допоможеш мені щось зготувати.