Чарівний доказ

Наступного дня, одразу після щедрого сніданку (треба зазначити, у Ферона завжди було що поїсти, і це дуже тішило всіх мешканців дому)... Так от, одразу після щедрого сніданку Ферон вирішив надати докази свого чаклунства. І зробити це він хотів просто — показати, на що здатен.

— Зараз я перетворю жабу на муху! — сказав він із важливим виглядом і втупився в Мартина, чекаючи від нього подиву й захоплення.

Але нічого подібного хлопчик не виявив. Він лише знизав плечима й криво всміхнувся.

— Гаразд. Показуй.

— Авжеж покажу! Навіть не сумнівайся… — чарівник збуджено потряс у повітрі палицею і різко обернувся. — Так, Клишоногий! У нас у домі є жаби? Принеси мені одну.

— Ну ти скажеш, господарю! Звідки в нас у домі жаби? — смикнувши лівим вухом, відповів ведмідь. — У нас у домі зроду жаб не було. Ти Лісовика спитай. У нього на болоті їх повно. І зелені є, і… зеленуваті, і навіть зеленкуваті. І всі, як одна, кумкають.

— Гаразд. А де Лісовик?

— Пішов змій на Зміїне поле відносити. Тих, що Мартин учора приніс.

Старий насупився. Видно, щось пішло не за планом, якого насправді ніколи й не існувало.

— Та й Лісовик із ними, з тими жабами! Обійдемося без них. Ти ось що, Клишоногий, сходи до комори й принеси мишу. Ми її на муху перетворимо. Давай, ворушися!

Ведмідь кивнув і вийшов із кімнати виконувати наказ. Але йшов він досить повільно, ніби неохоче. Він завжди барився, коли його підганяли.

— Зараз усе буде! — запевнив Мартина старий, ніби виправдовуючись за несподівану затримку чуда. — Навіщо нам жаби? Нам і миша підійде.

Та ведмідь повернувся з порожніми руками… тобто лапами, чим неабияк спантеличив Ферона.

— Де миші? — здивовано спитав старий.

— Вони не хочуть, щоб їх перетворювали на мух, — знизавши плечима, пояснив ведмідь.

— Тобто як це не хочуть? Ти що, розповів їм, для чого вони нам?

— А що, не треба було?

— Мізки в тебе є чи ні? — розсердився чарівник. — Як я перетворю мишу на муху, якщо миша не прийшла? Дурна твоя голова! Кого я тепер на муху перетворю? Тебе, чи що?

Втім, ця ідея припала старому до смаку, і він вирішив використати бідолашного ведмедя для показового чаклунства. Але Клишоногому це явно не сподобалося.

— Може, не треба? — благально сказав ведмідь, скорчивши страдницьку морду. — Я ведмідь ще молодий. Так би мовити, тільки жити починаю.

— А ми тебе на молоду муху перетворимо! — відрубав Ферон.

— А раптом ти не зможеш перетворити мене назад? Із мухи — знову на мене?

— Як це не зможу? Ти що, Клишоногий? Я ж чарівник!

Однак чи то ведмідь виявився надто боягузливим, чи то Ферон не надто чарівником, але Клишоногого довелося вмовляти ще довго. Нарешті, скриплячи серцем, він погодився. В обмін на дві бочки меду. У Ферона, звісно, стільки меду не було, але він охоче погодився. Це насторожило ведмедя, але було вже пізно.

— Ох і дорого мені обходяться ці фокуси, — поскаржився старий.

Гаяти часу він не став. Надто великий ризик, що ведмідь передумає. Недовго думаючи, Ферон проказав довге безладне заклинання і махнув рукою.

Сталося неймовірне. Ведмідь раптом закрутився на місці, нещадно дряпаючи кігтистими лапами підлогу. Він крутився дедалі швидше й швидше, поступово зменшуючись у розмірі, аж поки від підлоги не відокремилася маленька чорна цятка, відчайдушно дзижчачи, мов муха.

Та й сама цятка дуже нагадувала муху. До такої міри, що до неї підлетіла інша муха і негайно зізналася їй у коханні.

— Ану геть від мого ведмедя! — замахав руками Ферон.

Потім він звернувся до Мартина:

— Ну що, все бачив? Тепер віриш, що я чарівник Ферон?

— Тепер бачу, — безнадійно погодився хлопчик. — Тільки ведмедя назад поверніть. Мало що з ним станеться, поки він муха. Раптом у павутину до павуків потрапить.

— Що? До павуків? Про це я не подумав, — розгублено сказав старий і почухав потилицю. — Гаразд, зараз поверну його назад у своє тіло.

Ляснувши себе по щоці, Ферон проказав заклинання й обережно відскочив убік. Видно, він боявся, що ведмідь, перетворившись із мухи, гепнеться на підлогу і придавить його своїм важким тілом.

Але цього не сталося.

Точніше сказати, взагалі нічого не сталося. Муха як літала над столом, так і продовжувала літати, ніби нічого й не було. Старий протер очі, наче не вірив тому, що бачить.

— Так, — навіщось сказав Мартин. — Де ж ведмідь?

— Зараз буде! — незворушно відповів Ферон і повторив заклинання.

З тим самим результатом. Мусі було байдуже.

— Мені здається, щось пішло не так, — висловив свої підозри хлопчик.

— Що значить щось пішло не так? — нервово заволав старий. — Що значить щось пішло не так? Усе пішло не так!

— Може, ти забув заклинання?

— Ні! Я все пам’ятаю! — сказав чарівник і знову його повторив.

Знову безрезультатно.

Ферон у розпачі опустився на підлогу.

— Нічого не розумію! Я ж усе роблю правильно! Чому це не працює?

— Ведмедя шкода, — тихо сказав Мартин.

У цей момент до хати шумно зайшов Лісовик із кошиком у руках.

— А ось і я! — оголосив він із порога, широко усміхаючись. — Я вам жаб приніс для перетворення на мух.

Старий обернувся. По його щоці текла сльоза.

— Щось сталося? — насторожився Лісовик.

— Так, ми тут уже провели перетворення на муху, — ніяково пояснив хлопчик.

— Отакої! А де ви взяли жаб?

— Ми їх ніде не взяли. Довелося йти по мишей. Але миші відмовилися. Тоді Ферон перетворив на муху Клишоногого.

— Ну от! Усе найцікавіше сталося без мене! — засмутився Лісовик. — А де Клишоногий?

Мартин кивнув на стелю, де над столом настирливо кружляла муха.

— Оце так! Справжній чарівник! — з повагою сказав Лісовик. — Яка гарна муха! Вилитий Клишоногий. А я й не знав, що він такий сміливий — дав себе на муху перетворити. А раптом щось пішло б не так? Може, краще перетворити його назад?