1.Васильки

Марія прокинулася на світанку. Яскраве зимове сонце проникало крізь тонкі штори, наповнюючи кімнату теплим відтінком. Дівчина потягнулася та пішла заварити собі кави після ранкового туалету.

Телефон чекав її на кухонному столі ще від учора. На ньому вже була смс від Максима:

«Доброго ранку, кохана. Сьогодні зустріч з інвесторами, ввечері наберу. Цілую тебе міцно. Гарного дня, моя дівчинко».

На серці одразу потеплішало, усмішка не сходила з обличчя.

«І тобі. Люблю тебе. Цілунки приймаю лише особисті, не мережеві. Тож май на увазі — з тебе вже двадцять чотири поцілунки».

За філіжанкою ароматної кави дівчина зазирнула у Onebook. Стрічка була переповнена дописами людей про маленьку кав’ярню “У Ганусі”, ще кілька позитивних постів від нових відвідувачів і маса фото з Аніного закладу.

— Отже, що там у нас сьогодні? — вона відкрила ноутбук, перевіряючи свою сторінку на робочому сайті. — Ага, нових запитів поки немає. Добре. Зараз вишлю останні правки, підготую пару постів — і буду сьогодні вільна, як вітер.

За кілька годин Марія закінчила всі свої робочі справи. На телефоні блимнуло сповіщення — особисте повідомлення, адресоване Марті Фокс:

«Вітаємо в нашому місті та запрошуємо відвідати нашу цукерню “Васильки”. Будемо раді Вас бачити за адресою: проспект Вишневий, 58».

Маша лише посміхнулася цьому запрошенню. Її погляд ковзнув на кількість підписників блогу Марти — їх було більше сотні лише за одну ніч.

Нічого собі. Оце так несподіванка. Аж шкода видаляти сторінку…

Вона вирішила набрати подругу. Після довгих гудків Анна нарешті відповіла:

— Привіт, Машунь. Вибач, тут така запара, я тобі ввечері передзвоню.

— Добре. Працюй, щедрих клієнтів тобі.

— Дякую, — швидка відповідь з того боку, і короткі гудки в кінці.

Марія пролистала список своїх контактів. Макс надто зайнятий. З усіх її подруг поряд лишилася тільки Аня.

Дівчина зітхнула. Віддалена робота була чудовою: жодних офісів, ніякого керівництва, працюєш коли хочеш — головне вкластися в дедлайн замовника. Але був один суттєвий мінус… хоча, може, й не такий уже й суттєвий. Їй дуже бракувало спілкування. Не мережевого — живого.

Поки наречений їздив у відрядження, поряд завжди була Аня. Але не зараз.

У кімнаті запала тиша, яку колихав лише розмірений тік годинника.

Дівчина знову відкрила Onebook — повідомлення від «Васильки».

Вишневий, 58… Другий кінець міста.

— Ну добре, зроблю відгук на цукерню, та напишу ввічливий пост на прощання, — прийняла рішення молода жінка.

Вона переглянула відгуки, які знайшла в інтернеті, ознайомилася з сайтом самого закладу. Заздалегідь обрала для себе тістечко, відредагувала під себе фото з мережі. Навела марафет і поїхала куштувати тістечко, щоб проникнутися смаком та атмосферою закладу — аби її пост від імені Марти виглядав достовірно.

Добиралася вона майже годину: спочатку дві зупинки трамваєм, потім ще дві пересадки автобусами. Та це було того варте.

Вінтажна атмосфера закладу була дуже затишною: теплі смуглясті шпалери, відреставровані й осучаснені меблі минулих часів, скляна вітрина у вигляді серванта. Аромат свіжої випічки спокушав негайно відчути тістечко на смак — те саме, що має от-от розтанути в роті.

— Доброго дня. Мені, будь ласка, чизкейк з лісовими ягодами та класичне американо. — Доброго, — ввічливо посміхнулася продавчиня.

— З вас 95 гривень.

— Карткою, будь ласка.

— Прошу.

Термінал блимнув зеленим світлом схвалення.

— Ваше замовлення буде за хвилину.

Марія розмістилася за одним із двох столиків біля панорамного вікна невеликого закладу. На дворі вже починало вечоріти, місто поступово запалювалося кольоровими вогнями, що додавало моменту магічної атмосфери.

— Смачного, — побажала працівниця, ставлячи замовлення. 

— Дякую, — посміхнулася у відповідь жінка.

Тістечко мало ідеальний вигляд для рекламного посту: барвисті ягоди яскраво контрастували зі свіжістю зеленої м’яти.

По дорозі додому Марія вже почала набирати текст посту на екрані мобільного:

«Мої вітаннячка!

Люди, ви просто неймовірні!

Щиро дякую всім і кожному за вашу довіру і підтримку ❤️

Окрема подяка за ваші рекомендації — дякую, що так тепло прийняли мене в Нейровілі. 
Сьогодні за вашими порадами відвідала цукерню “Васильки”.

 І знаєте, там дійсно дуже затишно: вінтажний колорит ніби переносить у часі, відчувається солідність епохи. Тістечко, яке я куштувала, було божественно смачним: ніжний сирковий смак з легкою кислинкою ягід яскраво контрастував із гіркуватим ароматом запашної кави. 
Щиро дякую, що розказали мені про це місце. Мені дуже сподобалось.

 Марта Фокс».

Вона додала заготовлене фото й натиснула фінішну кнопку. Пост закріпився в стрічці. Лайки посипалися один за одним.