Пролог

«Всім привіт!

Мене звати Марта Фокс.

І це мій перший блог у світі Onebook.

Лише тиждень тому я переїхала до Нейровіля.

І вже закохалася в це чудове місто.

За цей короткий час, у перервах між метушнею з деякими документами та організацією побуту, я вже встигла відвідати квітковий парк та кав’ярню “У Ганусі”. До речі, лате було безподібне, щиро рекомендую.

Буду вдячна, якщо порадите, де мені ще слід завітати.

Бажаю гарного дня ❤️

І дякую за вашу увагу ✨»

– Опублікувати. – дівчина натисла кнопку, і повідомлення закріпилося в стрічці соціальної мережі.

– Марта Фокс? Ахах, – пролунало збоку. – Ото ти, Машко, даєш. Чому Фокс, а не Лисиця? Ти ж не американка.

– Слухай, Анько, ти ж хотіла, щоб я допомогла тобі кав’ярню розкрутити.

– А гадаєш, спрацює? Хто повірить словам цієї невідомої Фокс…

– Ну погодься, прізвище Вушко звучить якось не солідно. Тим паче, хто повірить у правдивість відгуку, якщо його напише подруга власниці закладу?

Дівчат перервав звук сповіщення з мережі:

«Я б радив кафе “Марципан”, не пожалкуєте. Воно знаходиться неподалік старого костьолу на вулиці Світанковій, 106.

До речі, не підкажете адресу кав’ярні? Ваш напій виглядає смачно, хотілося б скуштувати» – прийшов перший коментар від якогось Михайла Тихого.

– Ну все, Анько, роби замовлення постачальникам, здається, рибки почали клювати, – радо вигукнула Маша, спостерігаючи, як стрімко перший коментар набирає вподобайки.

«Ой, якщо чесно, точної адреси я не підкажу, бо ще зовсім недавно в місті. Але точно знаю, що вона при вході в квітковий парк, праворуч, там ще невеликий фонтан з рибками поруч», – вміло тримала інтригу Марія.

Коментарі з пропозиціями посипалися сотнями, і всі обіцяли навідатися в кав’ярню “У Ганусі”.

– Машко, ти геній! – запищала від щастя подруга. – Навіть години не пройшло! 

– Я ж казала тобі: ракурс і солідне прізвище мають великий вплив, – зашарілася “Марта Фокс”.

– А що як цей обман розкриється? – стривожилася власниця.

– Обіцяю взяти відповідальність. Якщо що, ти була не в курсі. Повір, щойно вони спробують твої напої, про Марту Фокс і не думатимуть зовсім.

– Ну все, я побігла готуватись до завтрашнього дня. Боже, ще стільки роботи до ранку… – Аня помчала до свого маленького закладу.

Маша, цілком задоволена собою, приготувала собі каву, продовжуючи відповідати на коментарі під своїм першим постом з новим ім’ям.

«Фасад кав’ярні досить милий, особливо у світлі нічного сяйва. З нетерпінням чекаю відкриття :)» – новий коментар від того самого Михайла.

Дівчина всміхнулася.

«Вас так сильно причарував вигляд мого лате на фото? Невже кав’ярня працює в такий час?»

За кілька довгих хвилин очікування прийшла відповідь.

Але мобільник Маші висвітив на екрані вхідний дзвінок – “Максюшик”.

– Ало, привіт, коханий.

– Привіт. Як ти? Все добре?

– Авжеж. Якраз хотіла тобі подзвонити. Вже так скучила. Коли ти повернешся з того свого відрядження?

– Я ж лише тиждень тому поїхав, – почулася втомлена усмішка. – До речі, що там, Анін бізнес процвітає?

– Ще й як, уявляєш…

– Вибач, Машунь, маю повертатись до справ. Давай завтра розкажеш, – перервав її Максим.

– Добре, любий. Добраніч.

У відповідь вона почула короткі гудки обірваного дзвінка. Від яких всередині щось защемило від холоду.

Вона ще кілька секунд дивилася на темний екран, ніби чекала, що дзвінок повернеться.

Нещодавній азарт від успішного блогу змінився пригніченим смутком.

Дівчина повільно поклала телефон на стіл, навіть не помітивши останнього коментаря від загадкового Михайла:

«Оселився нещодавно, якраз біля парку квітів.

А мій чотирилапий товариш дуже наполягав на прогулянці.

Добраніч вам)))»