Мрець на площі

Недільного ранку, у південній частині Лейстер-сквер, гладко поголений чоловік невисокого зросту пробирався крізь натовп. Це був відомий місцевий детектив Марті Траблтон, який пишався своєю надзвичайною здатністю розрізняти відтінки жовтого кольору та запахи брудних шкарпеток. З незапам'ятних часів він носив боулер-хет та коричневі оксфорди. Його елегантна тростина і картатий піджак, відомий багатьом, завжди з'являлися на місці злочину одними з останніх, незабаром після того, як зграя сизих голубів поклювала докази.

Опинившись у центрі уваги і підійшовши до чоловіка, що лежить на асфальті, Марті сів на одне коліно і взявся вимірювати бідолашному пульс. Потім приклав вухо до його грудей, ніби хотів вловити шум поїзда, що наближався. Нарешті, погладивши свої закручені, як гвинтові пружини, кінчики вусів і подумавши про щось, підніс тильний бік долоні до рота чоловіка. Висновок був невтішним – сніданок доведеться відкласти.

— Він не дихає, це очевидно, і зовсім ясно, що його вбив хтось із присутніх, — сказав Марті, підводячись.

Розгублені люди почали квапливо розходитися, поки на площі не залишилося нікого, крім мерця, Марті Траблтона та молодого чоловіка, в руках якого була пляшечка з рідиною прозорого кольору.

— А-а-а, ось і знаряддя вбивства! Як же я одразу не здогадався? — показуючи тростиною на руки світловолосого незнайомця, вигукнув Марті.

— Сер, дайте поясню, що сталося. Моє ім'я Вільям Хол, я детектив. Ось мої документи, — показуючи посвідчення, сказав він. — А цей чоловік…

— А-а-а, колега! Дозвольте перебити вас і розповісти, що тут сталося. Досить цікава справа, скажу я вам. Погляньте на сорочку вбитого, на рукаві жовта пляма. Я розрізняю сто тридцять шість відтінків жовтого. Без сумніву, це баварська, гостра гірчиця із сусіднього супермаркету. Було б не зайвим її допитати.

— Кого? Гірчицю?

— Продавчиню, Вільям! Навіщо по краплині вичавлювати свідчення з гірчиці, — тут, варто зазначити, Марті піддався спогадам. — Знавав я одну продавчиню Міллі, з блакитними, як лікер блю кюрасао, очима і яскравою, як фотоспалах, посмішкою. Вона продавала найсмачніші в Лондоні скони, повітряні, напрочуд м'які та привабливо пухкі. На перехресті вулиць Лейєм Вейл та Норвуд-роуд, біля…

— Містере Траблтон, сталося...

— Юначе, я двадцять п'ять років стояв на варті громадського порядку! Тому я чудово розумію, що тут сталося, і скоро ви в цьому переконаєтесь. Наберіться терпіння. За зовнішнім виглядом туфель убитого, я можу з упевненістю сказати, що бідолаха вступив до клубу анонімних трудоголіків. Гадаю, він нетутешній. Місцева публіка не носить брогів. Тим часом ці туфлі не залишали ніг господаря протягом трьох діб. Враховуючи всі викладені факти, можна зробити висновок, що вони становили велику цінність для вбитого, а значить, їх варто було б зняти і до дрібних подробиць вивчити. Але я вас запевняю, моя здатність розрізняти сто тридцять шість запахів брудної білизни стверджує, що не варто йти легким шляхом і робити це без засобів індивідуального захисту. Тому ми підемо іншим шляхом, ось цим, — сказав Марті, вказуючи тростиною у бік вузької вулиці, на захід від площі, — Там знайдемо цілодобову аптеку і придбаємо хірургічні маски. Вони зараз продаються без пред'явлення посвідчення діючого лікаря...

— Сер, які туфлі, які маски! Цей чоловік...

— Який ви нетерплячий, Вільям! Ми фактично розкрили справу, залишилася одна невелика деталь. У чоловіка був напарник. Поруч із його правою рукою лежать дві картонні стаканчики, імовірно — з-під кави.

— Так, чорт забирай! З-під кави! Цей чоловік — мій напарник, детектив Генрі Гібсон! В аптеці, яку ви згадали, я купив нашатирний спирт, — відкриваючи пляшечку, промовив Вільям. — Ми четверту добу на ногах. Поснідавши бургерами з гострою гірчицею і випивши кави, він знепритомнів, — резюмував Вільям, підносячи до носа Генрі пляшечку.

Далі настала довга мить мовчання в роздумах містера Траблтона, після якої дар мови до нього знову повернувся, коли напарник Вільяма прийшов до тями.

— Маю честь, джентльмени, — підводячи капелюха з винним обличчям, видавив із себе Марті і, недовго думаючи, спішно покинув місце злочину, що не відбувся.