Частина 10

Доволі важко стримувати дихання, коли вказівний палець зберігає непорушний контакт з холодним металом спускового курка. Зайнявши вдале положення на одному із виступів, Даррад відчував, як сповнена холодною байдужістю земля поглинає його. Серце билося сильніше, віддзеркалюючи внутрішній спротив утриманню цілі в полі зору. 

Навпроти брами стояв ворог, оглядаючи непроникну металеву конструкцію. Зовні вона виглядала, як суцільний моноліт, адже її секрет полягав у тому, що брама зачиняється лише з середини. Крізь приціл Даррад прочитав напис на нашивці непроханого гостя: капітан ARKA 1. Вочевидь це була Юкі Лін, з якою він попередньо мав розмову.

“От, дідько! Це таки вона”, — подумав Даррад, готуючи зброю до використання. Піднявши приціл, він глибоко вдихнув крізь фільтраційну маску та затримав подих перед тим, як натиснути на курок.

Звук вибуху розірвав тишу в гірській ущелині, розсікаючи повітря, куля прямувала точно в ціль. Час сповільнився, і Даррад спостерігав, як солдат, що тримав Юкі Лін на мушці свого прицілу, перетворюється на тінь під впливом влучного пострілу.

Швидко піднявшись з позиції, чоловік зіскочив на спину і понісся по схилу до того місця, де була Лін. Його рух підняв хвилю снігу, яка летіла за ним масивною масою. Кришталеві сніжинки змішувалися з дрібним попелом, утворюючи неповторне враження рухливого мармуру. 

— За мною, швидко! — вигукнув чоловік, хапаючи Юкі Лін за руку. Дівчина відчувши болісне стиснення, хотіла вирватися, але незнайомець тримав її надто міцно.

— Що сталося? — прозвучало запитання, відображаючи страх у карих очах.

Захисний шолом не пропускав звуків, тож Даррад лише спостерігав, як рухаються її губи. Збагнувши ситуацію, він перейшовши на мову жестів та відтворив пантоміму, показуючи, що не чує, й намагався заспокоїти дівчину.

Лін поспішала за незнайомцем, періодично оглядаючись назад. В цю мить вона думала, де могла так схибити, що все пішло шкереберть, при цьому боячись відпустити руку. 

Вони зупинилися за виступом. Даррад притис її до скелі, приклавши палець до своєї маски, попросив мовчати та не рухатися. Відступаючи пару кроків назад, він перевів зброю у бойове положення. Перед тим, як спуститися до печери, він має переконатися, що за ними ніхто не йде. Було дивно, що ніякого руху та переслідування не відбувалося. З одного боку — це була гарна новина, та командувач розумів, що вбивство солдата космічної гвардії призведе до непередбачуваних дій, тому діяти потрібно швидко.

Лін уважно стежила, як чоловік відчиняє замаскований вхід, вправно прокручуючи важкий заржавілий важіль. Холодна скеля пробирала її крізь захисний костюм. Мозок знову запрацював, відчувши перезавантаження та обнуливши емоції. Права рука потягнулася до бокової кишені за схованим ножем. Обережно діставши зброю, вона натиснула на руків’я, звільнивши лезо. Тим часом вхід було відчинено, і Даррад повернувся до Лін, простягнувши руку. Та на заклик іти з ним, вона з усієї сили замахнулася ножем та притисла до його горла. Тендітне порцелянове обличчя ще ніколи не відображало такого гніву, як зараз. Натомість командувач стояв непохитно, опустивши очі на її рівень, щоб розгледіти краще ту, яка намагається завдати шкоди. 

— Так у вас дякують за врятоване життя? — зі сарказмом у голосі запитав Даррад, та скориставшись моментом вибив ніж з її руки. 

Тримаючи відібрану зброю, він підніс її до захисного шолома та провів по склу, викликавши у Лін почуття беззахисності. Потім він повернув лезо до себе і простягнув його, створюючи напружену та непередбачувану атмосферу. Спантеличена Юкі, опустила голову та взяла зброю назад, демонструючи свою покору. Лише зараз вона зрозуміла, що здійснений постріл був ніяк не промах. 

— У тебе немає часу на роздуми. Заходиш негайно, інакше я залишаю тебе зовні, —  чоловік демонстративно почав зачиняти двері.

— Стій! — вигукнула дівчина, поспіхом ховаючи ніж до кишені.

— Таки передумала, — сказав Даррад, відступивши крок назад, щоб дати дорогу Лін.

Двері зачинилися. Звук важеля сигналізував про повернення командувача до печери. Доволі вузький та погано освітлений коридор лякав дівчину більше ніж вся ця ситуація. Тримаючи за руку незнайомця, вона дивилася, як блимає відлік часу на панелі ручного управління. Кожна секунда синхронно з її подихом зменшувала час проведення операції. Та всупереч розвитку подій — вона таки потрапила до лігва повстанців.

Тіло гвардійця лежало біля ніг Занду, а кров, змішана з брудним снігом, повільно підступала до його масивних черевиків. Холодний погляд прикутий до скелі, виражав невідступність. Надавши команду прибрати солдата, Занду вирішив особисто повідомити капітана Джонатана про напад. Важкими кроками він підіймався на борт шатла, залишаючи за собою криваві сліди. 

Лін, яка залишилася жива, сама того не підозрюючи, змінила статус Занду на рятівника заручниці. 

— ARKA 1, чуєте мене? — Занду, натискаючи кнопку, звернувся до командного пункту, — мені потрібен капітан Джонатан.

— Прийом! — почувся у відповідь голос оператора.

— Код нуль, нуль, чотири. Повторюю. Код нуль, нуль, чотири. 

— Нуль, нуль, чотири. Прийнято, — відповів оператор. Він досконало знав протокол безпеки, тому без зволікань перемкнув на капітана. А сам, приклавши долоні до обличчя, перелякано глянув на колег.