Зупинка

Маршрутка

 Пів дев'ятого ранку.
Цілком знайома усім картина. Зупинка на якій стає усілякий транспорт який перевозе людей по роботах, дітей по садочокам та підлітків до школи.

Та досі невизначеним  науковцями напрямок руху  пенсіонерів. Але у них є своя ціль і вони до неї йдуть, переважно зранку. Ми їх трогать не будем.

Буде нам років як їх, десь за сотню. Тоді і побалакаємо  може у нас тоже квест  з'явиться з зірочкою. Наприклад проїхати у тролейбусі в годину пік, на сидіти при цьому біля водія. І так сто днів поспіль, один день пропустили. Квест починати потрібно спочатку.

Но то не про то.

Стояла на зупинці заклопотана у своїх справах та голосно говорячи , по телефону.
- Мама Я сказала так не буде як ви хочете, нема чого мені ті шпалери пихати, в вас остались тих пів рулона, то сама з ним і... Так мамо.

Заклопотаний люд по неволі почав звертати увагу на галас, та нишком кидати погляди, інколи й косі на мадам. Мадам звали Тамара.

- Чого ви на мене вилупились! Я тут нагальні справи вирішую!
Хто там цокнув язиком? Зараз той язик прив'яжу до смітника, а ноги до тролейбуса, і так до кінечної поїдеш. Побачим на скільки тебе вистачить.
Всі сховали погляд, та не дивились у той бік. Де Тамара уже з почервонілими роздутими щоками, поглядом шукала жертву, або того хто подивиться їй у маленькі мишині очі. Тим самим підпише собі вирок.

Ніхто не наважився цього зробити. Тому Тамара тяжко дихаючи втратила свій пил. Витираючи акуратним платочком піт що виступив  і продовжила розмову зі своєю матір'ю. Що не на секунду не замовкла, і увесь час щось швидко тараторила, боясь що Тамара вставте слово, і почне швидше за неї їй щось розповідати.

Тамара працювала на центральному базарі, вона була бізнес баба. Тримала ракушку.  Віддала ще у дев'яності за неї дві свині. Свині чимось похворіли, бізнес теж пішов якось не так як хотілось, прямо за свиньми.

Вона торгувала жіночою білизною "оверсайз", тобто виликих розмірів. Сама вона було на три з лишнім "оверсайза" і це тіки талія. 
Талія як балія, а ніжки як у кішки. Як казали поза очі.

Вона гомоніла і далі, з мамою, щось про шифер, скло-вату. Ну видно в когось ремонт не на жарт йде, а можливо взагалі стройка.

Сонце пекло, жовтий богданчик чомусь запізнювався. Людей на зупинці робилось все більше і більше. Всі бачили один в одного, потенційного противника. І в думках малювали план, швидкого захоплення сидячого місця. Та діалог зі суперником.

-Що я скажу тому чоловікові він якийсь п'яний. А то мале взагалі в наушниках, тре буде їх зірвати ненароком, при вході. Поки збагне що трапилось я буду уже сидіти.

В потертих кожаних туфлях, в брюках та піджакові. Підійшов на зупинку інтілегент.
Чому інтелегент? Тому що був в окулярах, зачистка в стилі граф Дракула з дев'яностих. Тримав в руках дипломат, та нервово поглядав на годинник. Як будто чим більше він подивиться на годинник, тим всім покаже як же він кудись запізнюється, і його потрібно першочергово пропустити у маршрутку.

Це був держслужбовець середнього рівня. Його робота була в тому, щоб робити важливий вигляд перед підлеглими. Та само собою дурнуватий перед начальником. Так і виріс, такий собі фантомас, чи мабуть краще сказати Бетмен. Вдень він слухає начальство та у всьому йому піддакує. А після планьорки , то справжній супер-пупер, бореця з перекурами в робочий час, та як "мастер Йода" з зоряних війн, (такий зелений з вухами, хто не знав). Починає наставляти зовсім зелених підлеглих. Говорить чорт зна що, але важний аж до мурашок. Одним словом фахівець.

Він стояв озирався, та в думках молив бога, а би не попасти в громадський транспорт разом з тією жінкою, від якої відійшов увесь люд, чекаючи  на  маршрутку.

Тамара тим часом кричала щось у трубку, що сама приїде і закопає тих хто уже третю яму риє на подвір'ї а криницю ще не викопали. Уже три курки впали в яму. А працівники десь поділись, хто буде за це все платити!
Ало- ало -ало да шо за телефон!

Натовп, машинально, як солдати по команді на право, глянув що за телефон у мадмозель. По зовнішньому вигляду було не тяжко розпізнати, айфон п'ятий. Що не відрізняється відмінною зарядкою, та уже давно устаріла.

Як співав Кузьма Скрябін, на горизонті з'явилась та сама маршрутка, не то що б собача будка но сарай побудований у сімдесятих, це саме те що можна сказати, про надвигающийся катаклізм. Так це був не Богдан (Богом дан). Це  був жовтий Паз 672, самим дияволом мабуть поставлений на цей маршрут. (Хто нагадав цю колісницю хаосу, хай забуде. Хто загуглив, і вас Гугл не забанив, хм. Странно )

Коли до приїзду автобуса оставались лічені хвилини і вся зупинка не нашутку напряглась. З'явився ще один, вкрай цікавий персонаж.

Весь розпірханий, де не де помятий, весь захеканий прибіг до зупинки
Жених.

Чому жені'их? Тому що він зразу почав кричати.

 - Я запізнююсь, у мене свадьба, пропустіть! 
 
Ще ніколи бабусі свої складені кравчучки, не тримали як триста спартанців свої щити. Чекаючи не звідки з'явившися загрозу.

 - Я зараз тебе так пропустю, на той світ, без очереді. Диким поглядом обшпарила Тамара юнака, разом з тим повертаючись усім корпусом в напрямок жертви.

Юнака звали Ігорем, він не лукавив,  йому справді потрібно було їхати на свадьбу  в якості нареченого. 
 У нього був страшний бодун, після мальчішніка. Він не знав де старший дружба, де ділись його друзі, та чому він прокинувся на західному авто вогзалі.

На зупинку під'їхв Паз (перший антилюдяний засіб-пересуваня)