Розділ 54. Хитрий, що сам себе перехитрив

Після триденної зміни, коли Руслан повернувся до автопідприємства з почищеним і помитим до блиску автобусом і повним баком пального, він щиро, без зайвих емоцій, передав зміну Михайлу. Але вже в роздягальні, за чашкою міцного чаю, Руслан не витримав — почав розповідати, що коїться на маршруті, як Дмитро систематично порушує графік, затримує рейси, ставить у незручне становище інших водіїв, і як нахабно реагує на будь-які зауваження.

— Я з ним говорив, Михайле, не раз. Та й інші хлопці теж. А він — хоч би що! Каже: «Мій хазяїн має зв’язки з мером — мені нічого не буде!» Та й сміється в обличчя...

Михайло слухав мовчки, лише зціплював зуби. В очах — не гнів, а зосередженість. Він був не з тих, хто кидається словами, а з тих, хто діє влучно й обдумано. За плечима — не один десяток років стажу на різних роботах, і життєвого досвіду йому вистачало з головою. Він знав, що з такими хитрими та підлими людьми не можна боротися напролом. Їхня сила — в зв’язках, але ця ж «сила» легко перетворюється на слабкість, варто лише потягнути за правильну нитку.

Того ж вечора, після зміни, Михайло вирушив до господаря маршруту — Петра Миколайовича. Вони сиділи в його кабінеті за скромним столом. Петро Миколайович, чоловік прямий і трохи запальний, одразу запропонував різко:

— Та треба просто заплатити хлопцям, щоб навели порядок. Вони знають, як!

Михайло похитав головою:

— Це не вихід. Ми ж не в 90-х. Якщо ми станемо такими ж, як ті, з ким боремось, то чим будемо кращими? Є інший шлях. Правильний. З Божою допомогою — і чесно.

І тут Михайло розповів про свого знайомого журналіста — Максима, хлопця з принципами, який мав доступ до серйозного ресурсу і не боїться казати правду, навіть про сильних світу цього. Вони швидко намітили план.

Михайло добре знав звички Дмитра. Той після трьох днів рейсів завжди влаштовував собі «свято життя»: горілка, закуска, компанія таких же, як він, і нескінченні балачки. А в нетверезому стані язик у Дмитра був довгий, надто довгий.

Ввечері Михайло навмисно «випадково» зустрівся з Дмитром у знайомій забігайлівці. Привітався, замовив чай і сів поруч. Завів розмову ні про що, а сам потай увімкнув запис на телефоні.

— Ну, скажи мені, Дмитре, по-чоловічому. Чого ти так робиш? Навіщо порушуєш графік? Людям же незручно, колеги сердяться…

Дмитро хмикнув, махнув рукою і, захлинаючись від зарозумілості, відповів:

— Та що мені буде?! Мій хазяїн — кореш мера! Поки інші по хвилинах їздять, я собі, як хочу! Мені тут дозволено все!

Це був ключовий момент. Далі — фото порушень із зупинок, копії заяв, які інші водії надсилали до транспортного управління, свідчення пасажирів — усе це Михайло зібрав, систематизував і передав журналісту Максиму.

І ось — через кілька днів у мережі вибухнув скандал. Репортаж був сильний, документальний, підкріплений фактами, голосом самого Дмитра, з його хвастощами про «зв’язки з мером», з відео затримок, лайки на кінцевих зупинках, реакціями пасажирів.

Громадськість обурилася. Коментарі сипалися сотнями: «Гнати таких в шию!», «Ось чому транспорт у нас не ходить!», «Скільки ще буде це свавілля?!».

Мер швидко зрозумів, що ситуація — токсична. На камери він виголошував:

— Це брудна провокація, наклеп моїх політичних опонентів!

Але публічно одразу ж відсторонив Дмитра і його господаря, від перевезень.

Те, що сталося далі, було несподіваним навіть для Михайла. Раптом проти нього почалися підкилимні інтриги — мовляв, він розхитує ситуацію, підриває «довіру до транспорту». З'явилась ідея його звільнити.

Але тоді трапилося дещо неймовірне: на його захист стали всі перевізники, з якими працював Петро Миколайович. Вони відкрито заявили: якщо звільнять Михайла — вони припинять співпрацю з міською владою. Бо їм набридло терпіти беззаконня і несправедливість.

Це було гучне «ні» всьому, що представляв собою Дмитро — хамство, брехню, зв’язки, зневагу до людей. Михайло переміг — без кулаків, без хабарів, а головне — по совісті.

Коли колеги вітали його, дякували, називали героєм, він скромно відповідав:

— Це не я переміг. Це ми всі перемогли. Бо правда була з нами. І Бог допоміг — бо справа була справедливою.