Розділ 2: Маршрут без вороття

Сучасний двадцятимісний екскурсійний автобус ритмічно гудів мотором, котячись гладеньким асфальтом міжгалузевого шосе штату Мен. Осінній день повільно згасав: низькі, важкі хмари чіплялися за верхівки велетенських сосен, забарвлюючи все довкола в сизо-сірі тони. По склу пасажирських вікон зрідка пробігали поодинокі краплі майбутньої зливи.

Усередині салону панував звичний студентський шум. Група з чотирнадцяти студентів-істориків та краєзнавців вирушила в підсумкову осінню експедицію. Очолював поїздку містер Вейн — суворий, педантичний викладач із випрямленою, майже військовою поставою та сивиною на скронях. Він сидів на першому сидінні поруч із водієм, систематично роблячи якісь позначки у своєму шкіряному блокноті.

За кермом перебував Френк — літній, буркотливий водій у затертій кепці, який час від часу незадоволено косився у дзеркало заднього огляду та тихо лаявся кожного разу, коли молодь надто голосно сміялася.

— Марку, ти знову занурився у свої страшилки? — гучно вигукнула Клоя, студентка з першого ряду, повертаючись до задніх сидінь із професійним дзеркальним фотоапаратом на шиї. — Ми їдемо описувати дерев'яну архітектуру XIX століття, а ти дивишся так, ніби шукаєш секретний бункер.

Марк — допитливий хлопець із незмінним паперовим нотатником і пристрастю до нерозкритих архівних справ — навіть не підвів голови від екрана свого смартфона.

— Це не страшилки, Клоє, — спокійно відповів він, поправляючи окуляри. — Я щойно знайшов відскановані матеріали місцевої газети за жовтень 1998 року. Тут, буквально в п'ятнадцяти милях від нашого поточного маршруту, існувало селище Блеквуд-Крік.

Почувши це, Сем — міцно збудований хлопчина, який сидів поруч у навушниках і вважав себе головним прагматиком групи, — скептично пирхнув:
— «Існувало»? Звучить так, ніби його здуло вітром.

— Маже так і було, — Марк прогорнув зображення на екрані. — За одну ніч, під час страшної зливи, селище повністю спорожніло. Кілька десятків людей — чоловіки, жінки, діти — просто зникли. Поліція та національна гвардія прочесали кожен метр лісу, але не знайшли жодного тіла, жодної могили чи слідів масової евакуації.

— І яка офіційна версія? — зацікавлено запитала Еліза, дівчина з медичного гуртка, яка досі мовчки читала підручник.

— Офіційна? Спланована втеча релігійної громади або раптовий зсув ґрунту, який нібито затопив підвали, — Марк знизав плечима. — Але є один цікавий деталь. Місцевий єгер на ім'я Майкл у той вечір поїхав у сусіднє місто. Коли він повернувся на світанку, то знайшов лише порожні будинки з вибитими дверима та дивні глибокі сліди кігтів на деревині й багнюці. Він роками стверджував, що селище знищило щось страшне, що живе в лісах. Звісно, його оголосили божевільним через посттравматичний шок і втрату родини.

— Досить фантазій, панове, — лунко лунав голос містера Вейна з передньої частини салону. Викладач навіть не повернувся, але його тон не терпів заперечень. — Блеквуд-Крік — це сумний приклад економічного занепаду та міграції лісозаготівельних містечок 90-х років, обрамлений місцевим фольклором. Зосередьтеся на майбутній роботі.

— Але ж матеріали слідства... — спробував заперечити Марк.

— Матеріали слідства залиште поліції, — відрізав Вейн.

Розмову перервав різкий звук гальм. Автобус відчутно скинув швидкість, і пасажирів хитнуло вперед. Попереду, у тьмяному світлі фар, замиготіли помаранчеві попереджувальні вогні та яскраво-жовті дорожні щити.

Френк ударив долонею по керму й важко зітхнув. Автобус зупинився прямо перед масивним дерев’яним бар’єром, на якому висів свіжопофарбований знак: «Траса закрита. Зсув ґрунту. Користуйтеся об'їздом».

— Чортова негода, — буркнув водій, визираючи через лобове скло на загородження. — Головну дорогу розмило. Тепер доведеться петляти старою об'їзною через лісовий масив, якщо ми взагалі хочемо дістатися до готелю до півночі.

— Френку, ця дорога безпечна для нашого автобуса? — уточнив містер Вейн, нахиляючись до панелі приладів і пильно вдивляючись у темряву за вікном.

— Вона вузька й стара, але ґрунт там кам'янистий, розмити не повинно, — буркотливий водій ввімкнув поворотник і крутнув кермо праворуч, звертаючи з гладенького шосе на непримітний з'їзд. — Раніше нею вивозили ліс. Головне — їхати повільно.

Асфальт миттєво закінчився. Колеса автобуса з глухим шелестом зашурхотіли по мокрому гравію та опалому листю. Ліс довкола них змінився майже миттєво: замість рідких посадок уздовж траси салон обступили велетенські прадавні сосни та ялини. Нахилені під вагою власних гілок, вони утворювали над дорогою щільне, суцільне склепіння, крізь яке перестали пробиватися навіть сутінкові відблиски неба.

У салоні знову почала зростати напруга. Дівчина на ім'я Лінда, яка від початку поїздки нервово здригалася від кожного поштовху, міцніше стиснула ремінь своєї сумки.

— Мені зовсім не подобається це місце... — тихо мовила вона, притискаючись чолом до холодного вікна. — Тут навіть птахів не чути.

— Ліндо, які птахи під час дощу? — з посмішкою відгукнувся Сем, хоча сам теж злегка напружено вдивлявся у темні силуети дерев за вікном. — Просто звичайний ліс.

Автобус повільно перекочувався через вибоїни. Фари вихоплювали з темряви лише мокре каміння, оголене коріння, що випирало з-під землі, та густі кущі папороті.

Марк знову підняв свій телефон, намагаючись звірити їхнє поточне розташування із супутниковою картою регіону. Він хотів перевірити, наскільки близько ця об'їзна дорога проходить повз межі зниклого селища Блеквуд-Крік.

Раптово світло екрана в його руках змигнуло. Значок супутникового зв'язку й смужки мережі у верхньому кутку дисплея здригнулися, а потім миттєво зникли, змінившись сірим хрестиком.

— Зачекайте... — Марк звів брови й підняв смартфон вище, ближче до вікна. — Сигнал зник. Повністю.

— Що? Серйозно? — Клоя відразу дістала свій телефон. — У мене теж «Немає мережі». А ще секунду тому була!