Розділ 15. Фінальне випробування

Після оголошення про дискваліфікацію однієї з команд над майданчиком ще довго висіла напружена тиша. Ніхто не знав справжньої причини: організатори не називали імен і не пояснювали деталей, лише коротко повідомили, що команда вибула через порушення правил. Цього виявилося достатньо, щоб серед учасників одразу почали ширитися десятки різних версій.

— Кажуть, вони скористалися телефоном, — почувся чийсь голос неподалік.

— А я чув, що вони підробили підказку, — відповів інший учасник.

Хтось узагалі припускав, що сталася технічна помилка.

Ми з Еваном у ці розмови не втручалися. Ми дали слово мовчати й збиралися його дотриматися.

До фінального етапу півфіналу залишилося лише п'ять команд. Організатори запросили всіх до центральної площі міста, де посеред майдану вже стояла велика сцена. Навколо неї зібралися десятки містян: хтось прийшов підтримати знайомих, а хтось просто випадково став свідком останнього дня квесту.

У повітрі пахло свіжозмеленою кавою, карамелізованими горіхами й гарячими вафлями, які продавали в маленьких дерев'яних будиночках. На великому екрані за сценою один за одним змінювалися кадри з попередніх етапів.

Я мимоволі усміхнулася, коли на екрані з'явилося наше фото в рятувальних жилетах після падіння з катамарана.

— Ніколи не забуду цей день, — засміялася я.

Еван теж подивився на екран і похитав головою.

— Я теж. Хоча тоді був майже впевнений, що ти мене втопиш.

Я обурено штовхнула його плечем.

— Неправда.

— Майже, — уточнив він із усмішкою.

Я не стримала сміху.

— Сам винен.

Еван підняв руки, ніби здавався.

— Згоден.

Рівно опівдні на сцену піднявся ведучий. У руках він тримав великий дерев'яний футляр.

— Вітаємо команди, які дійшли до фінального випробування!

Навколо одразу пролунали оплески. Я відчула, як усередині все стислося. Ось він — останній день. Останній шанс.

Ведучий відкрив футляр, і всередині виявилася величезна карта міста, майже два метри завширшки. На ній різними кольорами були позначені десятки знайомих місць: старий район, набережна, Замкова гора, музичний фестиваль, ботанічний сад, міст, центральна площа. Навіть маленький дворик, де починався один із наших перших етапів.

Я завмерла, вдивляючись у карту.

— Це ж...

Еван усміхнувся.

— Усе місто.

Ведучий ніби почув його слова й одразу підтвердив:

— Саме так.

Він обвів картою рукою.

— Фінальне випробування об'єднає всі етапи, які ви проходили протягом останніх тижнів.

На площі стало зовсім тихо.

— Ви більше не отримуватимете нових загадок після кожної контрольної точки. Сьогодні все буде інакше.

Він зробив коротку паузу, дозволяючи словам прозвучати.

— Перед вами один великий маршрут. Усі підказки вже існують. Ви знаходили їх протягом усього квесту.

Я здивовано подивилася на Евана. Він теж напружено слухав, не відводячи погляду від ведучого.

— Якщо ви були уважними, — продовжив той, — то вже маєте все необхідне, щоб дістатися фінальної точки. Якщо ж ні...

Ведучий ледь усміхнувся.

— Доведеться згадувати кожну дрібницю.

Організатори почали запрошувати команди по черзі. Кожній видавали невеликий запечатаний тубус.

Коли черга дійшла до нас, волонтер простягнув його Еванові.

— Не відкривайте до сигналу старту.

Ми одночасно кивнули.

Тубус виявився важчим, ніж я очікувала. Усередині явно лежало щось більше, ніж звичайний аркуш паперу. Я провела пальцями по гладкій дерев'яній поверхні й помітила напис на кришці:

«Фінал. Команда №17.»

Від цього напису мені стало трохи моторошно. Наче ми справді стояли на порозі чогось великого, до чого йшли весь цей час.

Рівно о дванадцятій тридцять ведучий підняв прапорець.

— Учасники!

Усі п'ять команд стали поруч.

— Це останній маршрут. Він не перевірятиме вашу швидкість чи силу. Сьогодні він перевірить дещо інше — чи пам'ятаєте ви весь шлях, який уже пройшли.

Я мимоволі згадала наш перший день. Першу сварку, старі дворики, катамаран, нічне місто й наш перший поцілунок. Здавалося, усе це було лише вчора.

— На виконання завдання у вас є чотири години, — продовжив ведучий. — Команди не можуть допомагати одна одній. Нових підказок не буде. Якщо ви забули хоча б одну важливу деталь із попередніх етапів, маршрут може завести вас у глухий кут.

По спині пробіг легкий холодок.

Еван подивився на мене.