11.2

Перші хвилини нічного етапу минали майже в повній тиші. Ми неквапливо спускалися із Замкової гори, освітлюючи дорогу невеликим ліхтариком, який організатори видали кожній команді. Його світла ледь вистачало, щоб не перечепитися через стару бруківку, а навколо панувала така тиша, що було чути навіть шелест листя.

Я знову розгорнула карту. Якщо її взагалі можна було так назвати.

— Це більше схоже на загадку, ніж на маршрут, — пробурмотіла я, уважно розглядаючи пожовклий аркуш.

На ньому не було назв вулиць чи знайомих орієнтирів. Лише кілька дивних символів: компас, маленька зірка, старий міст і пунктирна лінія, що губилася десь у темряві.

Еван нахилився ближче, вдивляючись у карту.

— Зачекай... Тут ще щось написано.

Він торкнувся пальцем нижнього кута аркуша. Дрібним почерком, який я спершу навіть не помітила, ховалася ще одна підказка.

— «Почни шлях там, де Полярна зоря зустрічається з вежею. Потім іди за трьома мовчазними ліхтарями. Не довіряй світлу міста. Довіряй небу».

Я перечитала напис ще раз і мимоволі підняла голову.

Після вчорашньої зливи небо стало напрочуд чистим. Хмари розчинилися без сліду, і над містом розсипалися тисячі яскравих зірок.

— Красиво... — тихо сказала я.

Еван теж подивився вгору.

— Дуже.

За кілька секунд я згадала про загадку.

— Слухай... А ти взагалі вмієш знаходити Полярну зорю?

Він усміхнувся куточком губ.

— Колись тато навчив. Ще в дитинстві. Коли ми виїжджали з наметами за місто, це була обов'язкова «наука».

— Серйозно? Бо я зараз дивлюся на все це... — я обвела рукою небо, — ...і для мене всі зорі абсолютно однакові.

Еван тихо засміявся.

— Насправді все простіше, ніж здається. Дивись.

Він став поруч, майже торкаючись мого плеча, і підняв руку.

— Бачиш той ківш?

Я примружилася.

— Велика Ведмедиця?

— Саме вона.

Він не поспішав, даючи мені час знайти знайоме сузір'я.

— А тепер знайди дві крайні зірки ковша. Якщо подумки провести через них пряму й продовжити її вгору...

Я уважно стежила за напрямком його руки. Минуло кілька секунд, перш ніж серед безлічі зірок я помітила одну — яскравішу, ніби трохи самотню.

— Он та?

— Так, — усміхнувся він. — Це Полярна зоря.

Я ще раз подивилася на небо, а тоді на нього.

— Нічого собі... А я все життя думала, що це дуже складно.

— Складно лише перший раз, — відповів Еван. — А коли знаєш, де шукати, вже не забудеш.

Я знову перевела погляд угору. Тепер ця зоря вже не губилася серед інших. Вона ніби чекала, поки її помітять.

— Знаєш... — усміхнулася я. — Мені подобається, що ти вмієш такі речі.

Еван знизав плечима.

— А мені подобається, що ти помічаєш те, на що я сам ніколи не звернув би уваги.

Я усміхнулася ще ширше.

— Схоже, ми знову знайшли спосіб доповнювати одне одного.

— Саме тому ми досі в грі, — підморгнув він. — Ну що, перевіримо, куди нас приведе Полярна зоря?

Я перевела погляд із нічного неба на стару годинникову вежу, що височіла за кілька десятків метрів. Полярна зоря ніби зависла просто над її шпилем.

— «Там, де Полярна зоря зустрічається з вежею...» — тихо прочитала я, ще раз звіряючись із підказкою.

Еван теж підняв голову.

— Схоже, ми правильно зрозуміли. Якщо загадка не бреше, то маршрут починається саме там.

Ми швидким кроком попрямували до вежі. Уночі ця частина міста виглядала зовсім інакше. Туристів майже не залишилося, кав'ярні вже зачинялися, а вузькі вулички наповнював лише шум вітру, що гуляв між старими будинками.

Зупинившись біля підніжжя вежі, я знову розгорнула карту.

— Добре... Наступна підказка — «три мовчазні ліхтарі».

Еван озирнувся навколо.

— Он вони.

Вздовж вузенької вулиці стояли чотири старовинні ліхтарі. Три з них виглядали однаково, а четвертий — новий, із сучасним електричним світильником.

— Думаєш, мовчазні — це ті, що не світяться? — припустив він.

Я вже хотіла погодитися, але щось мене зупинило.

— Зачекай... Підійди ближче.

Ми підійшли до ліхтарів майже впритул. І тільки тепер стало помітно те, що здалеку губилося в темряві.

Три однакові ліхтарі були старими газовими. Колись вони освітлювали цю вулицю, але тепер давно не працювали. Новий електричний стояв осторонь і єдиний давав світло.

Еван усміхнувся.