Розділ 11. Нічний етап

До початку нічного етапу залишалося трохи більше години, тож ми з Еваном навіть не обговорювали, чи варто розходитися. Після всього, що сталося за останні кілька днів, це здалося б дивним. Та й, якщо чесно, мені зовсім не хотілося прощатися з ним навіть ненадовго.

Ми неквапливо прогулювалися вечірнім містом. Денна спека нарешті відступила, а з боку річки тягнув приємний прохолодний вітер. На літніх терасах кав'ярень було людно: люди вечеряли, сміялися, дзвеніли келихами. Один за одним уздовж вулиць запалювалися ліхтарі, огортаючи місто теплим золотавим світлом.

Я на мить зупинилася й озирнулася навколо.

— Дивно... Вдень це місто зовсім інше.

Еван усміхнувся й теж подивився на вулицю.

— Увечері воно ніби змінюється.

— У якому сенсі?

— Вдень усі кудись поспішають. Робота, справи, зустрічі... Ніхто майже не дивиться навколо. А ввечері люди сповільнюються й починають помічати те, повз що проходили сотні разів.

Я замислилася.

— Мабуть, тому я найбільше люблю фотографувати саме перед заходом сонця.

— Бо світло красивіше?

Я похитала головою.

— Не тільки. Люди теж стають іншими. Вони менше ховаються.

Еван кинув на мене зацікавлений погляд.

— Гарна думка.

Я лише знизала плечима.

— Можливо, саме тому вечірні фотографії завжди здаються мені... захопливішими.

Ми ще трохи пройшлися мовчки, насолоджуючись спокійною атмосферою міста.

Рівно о пів на дев'яту телефон коротко завібрував.

— Прийшло! — сказала я, дістаючи його з кишені.

Еван одразу заглянув через моє плече.

Я відкрила повідомлення й прочитала вголос:

— «Нічний етап розпочнеться о 21:30. Місце збору — оглядовий майданчик на Замковій горі. Не забудьте ключ, отриманий на попередньому етапі».

Я машинально торкнулася кишені рюкзака, переконуючись, що ключ досі там.

— Замкова гора... — задумливо промовила я.

На обличчі Евана з'явилася усмішка.

— Ідеальне місце для нічного квесту.

— Чому?

— Старий замок, вечір, загадковий ключ... Звучить так, ніби організатори нарешті вирішили нас здивувати.

Я засміялася.

— Сподіваюся, цього разу без падінь у воду.

— Не обіцяю, — із удаваною серйозністю відповів він. — З нами може статися що завгодно.

Я лише закотила очі.

— Дякую, заспокоїв.

— Завжди радий допомогти.

Ми переглянулися й майже одночасно усміхнулися.

Потім звернули на вузеньку вуличку, що вела вгору до Замкової гори. Попереду на нас чекала ніч, новий етап квесту й загадковий ключ із номером одинадцять. І чомусь у мене було дивне відчуття, що цього вечора гра змінить свої правила.

Дорога до Замкової гори пролягала вузькими брукованими вуличками. Ми неспішно підіймалися вгору, залишаючи позаду гамірні кав'ярні, вечірній рух і знайомі площі. Чим вище ми піднімалися, тим тихішим ставало місто.

Коли ми нарешті дісталися вершини, сонце вже майже сховалося за горизонтом. Його останні промені ковзали по черепичних дахах, фарбуючи місто в теплі помаранчеві відтінки. Унизу річка нагадувала темну стрічку, що звивалася між будинками, а повітря було прохолодним і дивовижно спокійним. Лише десь у траві невтомно сюрчали цвіркуни.

Я мимоволі зупинилася, щоб озирнутися.

— Тут неймовірно красиво…

Еван усміхнувся.

— Я знав, що тобі сподобається.

— Ти вже бував тут?

— Один раз. Але вдень. Увечері все виглядає зовсім інакше.

Я мовчки погодилася. Здавалося, ніби саме місто змінилося, щойно на нього почали опускатися сутінки.

На оглядовому майданчику вже збиралися інші учасники. Організатори розставили кілька високих ліхтарів, але їхнього приглушеного світла вистачало лише для того, щоб освітити центральну частину площі. Над головою повільно темнішало небо, і одна за одною на ньому почали з'являтися перші зорі.

Я підняла голову.

— Ніколи не думала, що їх може бути так багато.

Еван теж поглянув угору.

— Просто в місті ми майже їх не бачимо. Забагато світла.

— Шкода.

— Що саме?

— Що люди так рідко дивляться в небо.

Він усміхнувся.

— Схоже, сьогодні нам доведеться це виправити.

За кілька хвилин ведучий попросив усіх підійти ближче. У руках він тримав невелику дерев'яну скриньку, оббиту темним металом.

— Вітаю тих, хто дістався нічного етапу, — сказав він, обводячи поглядом присутніх. — Якщо озирнетеся навколо, помітите, що вас залишилося лише дванадцять команд.