Розділ 1. Оголошення

Перш ніж почнуться загадки, пригоди й несподівані зустрічі, пропоную познайомитися з головною героїнею.

Хто така Лія Мороз? Чим вона живе, що любить?

Приємного читання! ❤️

__________

Мене звати Лія Мороз, мені двадцять років.

Якщо чесно, я ніколи не була тією дівчиною, яка прокидається з думкою: «Сьогодні зі мною точно станеться щось неймовірне». Усі ці історії про випадкові знайомства, пригоди чи доленосні збіги завжди здавалися мені красивими сюжетами з книжок або романтичних фільмів. У реальному житті, як на мене, усе працює трохи інакше.

Я люблю порядок. Люблю знати, що буде завтра, післязавтра і хоча б приблизно — через тиждень.

Можливо, це звучить трохи нудно. Але мені так спокійніше.

Мій ранок майже ніколи не змінюється.

Будильник рівно о восьмій. Я ще кілька хвилин лежу в ліжку, намагаючись переконати себе, що вставати все ж доведеться. Потім іду на кухню, готую собі велику чашку кави з карамельним сиропом — без неї мій день офіційно не починається — і відкриваю блокнот із жовтою обкладинкою.

Так, у час смартфонів і десятків застосунків для планування я все одно записую справи від руки.

Не знаю чому. Можливо, мені просто подобається ставити маленькі галочки навпроти виконаних пунктів. Від цього з'являється дивне, але дуже приємне відчуття, ніби життя хоча б трохи перебуває під контролем.

Якщо раптом щось іде не за планом, я починаю хвилюватися. Не так, щоб панікувати, але всередині з'являється неприємне відчуття, ніби день уже пішов шкереберть.

Мама часто жартує, що якби існувала професія людини, яка контролює абсолютно все, мене б узяли туди без співбесіди.

— Ліє, ти могла б керувати космічними польотами, — сміється вона щоразу, коли бачить, як я втретє перевіряю, чи вимкнула праску або чи точно взяла ключі.

Я лише закочую очі.

Я справді люблю, коли все на своїх місцях. Люблю знати, що нічого не забула, нічого не проґавила і до всього готова. Так мені набагато спокійніше.

У моєму світло-блакитному рюкзаку завжди лежать три речі, без яких я майже не виходжу з дому: фотоапарат, невеликий блокнот у твердій обкладинці та чорна гелева ручка. Для когось це може здатися дивним набором, але для мене — звичайна необхідність. Блокнот уже давно став моєю маленькою скарбницею, куди я записую цікаві фрази, випадково почуті розмови, дивні ідеї, адреси затишних місць і думки, які боюся забути. А фотоапарат допомагає зберігати миті, повз які більшість людей проходить, навіть не помічаючи їх.

Стару дерев'яну лавку, на якій сонячне проміння крізь листя малює химерні візерунки. Рудого кота, що розлігся на теплому підвіконні й зовсім не зважає на галасливу вулицю. Дівчинку, яка щиро сміється, запускаючи мильні бульбашки. Краплини дощу на старому камені. Або усмішку випадкового перехожого, яка триває лише секунду, але чомусь надовго залишається в пам'яті.

Саме тому я майже ніколи не виходжу з дому без фотоапарата. Адже ніколи не знаєш, яка мить захоче залишитися з тобою назавжди.

Я обожнюю детективні романи. Не ті, де злочинець стає очевидним уже на перших сторінках, а ті, що змушують уважно читати кожен рядок. Де випадково сказана фраза, непомітний жест чи дрібна деталь наприкінці виявляються ключем до всієї історії. 

Мабуть, саме тому я й у житті часто звертаю увагу на речі, які більшість людей просто не помічає.

Коли хвилююся, навіть не усвідомлюючи цього, починаю крутити срібну каблучку на безіменному пальці. Це звичка, яка залишилася зі шкільних років. Її я майже не контролюю. Подругам навіть не потрібно запитувати, чи все зі мною гаразд. Варто лише глянути на мою руку. Якщо пальці нервово перебирають каблучку — значить, я переживаю, нервую або занадто багато думаю.

Я взагалі не з тих людей, які легко відкриваються іншим. Мені потрібен час. Я люблю спочатку придивитися до людини, послухати, як вона говорить, поспостерігати, як поводиться з іншими.

Для мене довіра не виникає за одну розмову чи красиву усмішку. Вона з'являється поступово. Крок за кроком. Саме тому в моєму житті майже не буває спонтанних рішень. І вже точно не буває спонтанних людей.

Моє літо має бути простим і спокійним.

Я планую багато працювати, вечорами кататися велосипедом знайомими вулицями, ловити фотоапаратом найкрасивіші заходи сонця й нарешті прочитати всі книжки, які ще з весни терпляче чекали на мене на полиці.

Мені подобається цей план.