Глава 4. Основи

Окрім Астера, Тео та Естелли, у дворі були Оскар і двоє його друзів. Марселін стояла на тренувальному майданчику в зручному одязі, із зібраним волоссям і маскою на обличчі.

— Показую один раз, — промовив Оскар, кивнувши в бік мішені. Наступної миті ніж вже зірвався з його руки. Марселін ледве встигла вловити рух — лезо з глухим звуком увійшло точно в центр мішені. Оскар спокійно підійшов, витягнув ніж і простягнув його дівчині. — У тебе три спроби.

Дівчина затримала ніж у руці, звикаючи до його ваги. Потім ступила вперед, зайнявши те саме місце, звідки кидав Оскар. Коротко вдихнувши, метнула. Влучання виявилося невдалим: лезо увійшло лише в край мішені — у двійку.

Двір огорнула тиша. Хтось із людей Оскара хмикнув, хтось усміхнувся. Астер ледь помітно підняв брову, не відводячи погляду від мішені. Тео коротко поглянув на Марселін, просто відзначаючи результат. Естелла тихо видихнула. Оскар не відреагував узагалі.

Витягнувши ніж, вона повернулася на місце й ненадовго завмерла. За мить Марселін метнула ніж знову. Лезо вдарилося в протилежний край мішені, увійшло в дерево, але не втрималося й з глухим стуком зісковзнуло вниз. Один із приятелів Оскара фиркнув, інший уже не приховував усмішки. Естелла ледь помітно напружилася. Астер примружився, спостерігаючи уважніше, ніж раніше, а Тео лише поглянув на ніж, що впав.

— Остання спроба, — оголосив Оскар.

Зовні дівчина нічим не виказувала хвилювання, хоча всередині все вже збилося зі звичного ритму. Серце віддавалося у скронях, а пальці самі собою сильніше стиснули руків’я.

Як це виправити?

Перед третім кидком вона затрималася довше, ніж зазвичай. Погляд ковзнув із леза на мішень і назад, а пальці ледь помітно змістилися на руків’ї, ніби Марселін усе ще шукала правильний хват. Глибоко вдихнувши, вона метнула ніж. Спочатку той зірвався з руки нерівно, з явним відхиленням, але на середині польоту раптом вирівнявся, ніби щось незриме перехопило його рух. Ніж ледь помітно прискорився й уже по ідеально прямій траєкторії встромився в самий центр мішені. На декілька секунд повисла напружена тиша.

— …Що це зараз було? — нарешті промовив хтось із людей Оскара.

— Ти що робиш?! Думаєш, ми не помітили? Чи вирішила показати трюк? — Оскар рвонувся вперед так різко, що Марселін інстинктивно відступила на пів кроку. Він миттєво скоротив відстань. Рука вже піднялася…

— Що ти збирався зробити? — спитав Тео, перехоплюючі його руку.

Оскар смикнувся, але не вирвався.

— Провчити. За дурнів нас має.

— Я зовсім не…

— Замовкни! — гаркнув він, не давши Марселін договорити. — Спочатку вдаєш, що нічого не вмієш, а тепер це? Телекінез? Чому приховала, коли я запитував?!

— Чому ти вирішив, що вона взагалі повинна тобі щось розповідати? — втрутився Астер.

Пролунав голос:

— Назвати просторову магію телекінезом… яке невігластво.

Усі обернулися. Біля входу, спершись на стіну, стояв чоловік. Чорне волосся, торкнуте сивиною, було зібране у хвіст, лише кілька прядок вільно спадали з боків обличчя. Під очима залягли тонкі темні лінії, ніби від постійної втоми.

— Сайрус. Ти якраз вчасно. — Астер м’яко спрямував чоловіка вперед, підводячи до Марселін. — Знайомся, це твоя нова учениця. Марселін.

Чоловік затримав на ній пильний погляд.

— Які в тебе стихії?

Вона на мить розгубилася.

— Стихії?

Сайрус ледь помітно видихнув, не приховуючи розчарування. Не промовивши більше ні слова, він рушив до будівлі архіву й невдовзі зник за дверима. Астер перевів увагу на Марселін, потім на Оскара.

— Парі вона виграла. Тепер ти маєш навчити її стріляти, — заявив він, піднявши брову. — Якщо Принцеса все ще цього хоче, звісно.

Оскар скривився:

— Вона шахраювала.

— Ви не обговорювали таких деталей, — з усмішкою зауважив Астер. — Перемога є перемога.

— Я не збираюся з нею возитися, — різко сказав Оскар і, розвернувшись, швидко попрямував геть. Його приятелі переглянулися й рушили слідом.

— Складна людина, — сказав Тео, дивлячись йому вслід.

Марселін уперше опинилася в ситуації, де за неї заступилися. Вона не розуміла, що повинна відчувати в цей момент.

— Дякую, — тихо промовила вона й, коротко кивнувши, пішла. Дорогою до кімнати думки змінювали одна одну. Марселін перебирала можливі варіанти, намагаючись зрозуміти, що робити далі. Коли вона наважилася покинути Форт, її увага була зосереджена лише на втечі. Усе інше тоді не мало значення.

Я опинилася тут завдяки щасливому випадку. Але чи маю я право залишатися?

Дівчина опустилася на край ліжка, намагаючись вирівняти дихання. Невдовзі у двері постукали. Марселін відчинила.

— Не зайнята? Я зайду? — уточнив Астер і, не чекаючи відповіді, пройшов повз неї до кімнати.

Марселін завмерла, проводжаючи його поглядом.

Адже так не прийнято. Якщо це побачать, напевно зроблять неправильні висновки.

Вона прикрила двері, не зачиняючи до кінця.

— Так нас почують, — сказав Астер, зачинив двері й обернувся до Марселін. — Не засмучуйся через Оскара. Він до всіх упереджено ставиться.

Відповісти вона не встигла — у двері постукали. Вони переглянулися і дівчина відкрила. На порозі стояв Бастіан. Зібраний і незворушний, він швидко оцінив обстановку, затримавши погляд спочатку на Марселін, а потім на Астері.

— Можна увійти?

Дівчина не одразу відступила, але все ж дозволила.

— Сайрус буде тебе навчати. Хочеш?

Вона повільно кивнула.

— Ти з ним поговорив? — запитав Астер.

— Ще ні, — відповів Бастіан і обернувся до Марселін: — Оскара можеш не боятися. Він тобі не зашкодить. Стефан уже закінчує. Скоро вечеря.

З цими словами Бастіан вийшов, тихо прикривши за собою двері. Декількох хвилин розмови з Бастіаном виявилося достатньо, щоб з’явилася хоч якась визначеність. Напруження трохи ослабло.