Глава 3. Право вибору

Вони неспішно йшли вздовж торгових рядів. Крамниці тягнулися одна за одною: тканини, посуд, прикраси, прості побутові дрібниці. Спочатку Марселін лише ковзала поглядом по вітринах Усе навколо викликало цікавість — надто багато вона бачила вперше. Але щоразу зупиняла себе, не дозволяючи увазі затримуватися довше, ніж потрібно. Звичка тримати себе в рамках щоразу переважувала цікавість. Через деякий час її увагу привернула одна особливість. Дівчина ще раз озирнулася, переводячи погляд на вулицю — на вози, коней і нечисленні карети.

— А де машини? — уточнила Марселін.

Естелла на секунду розгубилася, ніби запитання було несподіваним.

— Тут їх майже немає. Місто… не найбагатше. Мало хто може дозволити собі автомобіль, — відповіла та трохи ніяково й одразу запитала: — Тобі ж потрібен одяг?

— Так.

— Ти, найімовірніше, звикла до вишуканих тканин, — додала вона. — Тут із цим не так просто, але… Є одне пристойне ательє.

— Це зовсім не обов’язково, — зауважила Марселін.

— Ні? — перепитала вона. — Гаразд. Тоді давай зайдемо у звичайні магазини.

Вони звернули до першої ж крамниці. Усередині майже весь простір займали об’ємні, багатошарові сукні. Саме такі Марселін носила раніше. Дівчина зупинилася, швидко оглядаючи ряди, потім обернулася до Естелли.

— Що мені взяти?

— Те, у чому тобі буде зручно, — Естелла швидко оцінила сукні й додала тихіше: — Хоча… це не схоже на те, у чому взагалі буває зручно.

Марселін знову поглянула на одяг.

Ці сукні — суцільна мука.

— Ми можемо піти? — неголосно запитала Марселін.

— Звісно.

У другій крамниці все виявилося інакше. Замість об’ємних спідниць — прилеглий крій і м’які тканини. До них підійшла жінка. За впевненістю рухів радше господиня, ніж звичайна продавчиня.

— Можу чимось допомогти?

Марселін завмерла. Вибір одягу ніколи не був її рішенням. Вона мимоволі подивилася на Естеллу. Та вловила німе прохання.

— Моїй подрузі потрібно щось… красиве й зручне, — пояснила вона. — На кожен день.

Подрузі?

Жінка кивнула й уважно оглянула Марселін.

— Для початку спробуємо щось просте, — промовила вона.

Невдовзі Марселін уже стояла за ширмою, приміряючи легку блузку й спідницю з напівпрозорими вставками, які під час руху трохи відкривали ноги. Дівчина вийшла й зупинилася перед дзеркалом. Погляд на секунду затримався на тканині.

— А… хіба можна, щоб було видно ноги?

Естелла й господиня майже одночасно усміхнулися.

— Звісно, — сказала Естелла.

— Зараз багато чого можна. Мода стала вільнішою, — відповіла жінка, прикладаючи до Марселін корсет, і вправними рухами почала затягувати шнурівку. Дівчина завмерла, прислухаючись до відчуттів. Корсет не сковував рухів, як раніше.

— У ньому ще немає кісточок, — уточнила господиня. — Їх потрібно буде вставити.

— А можна без них? — запитала Марселін.

— Так… але з ними корсет краще підкреслить талію.

— …Не треба, — тихо промовила дівчина.

— З такою фігурою ти можеш узагалі не носити корсетів, — зауважила Естелла. — І це вбрання тобі пасує.

— Дуже. Виглядає чудово, — погодилася господиня, уже прямуючи до стійки. — Підберемо ще щось.

Примірка затягнулася. Один комплект змінював інший, а господиня впевнено підбирала все нові варіанти, ніби безпомилково відчувала, що підійде Марселін. Та виходила з-за ширми, знову переодягалася й поверталася. Однак її увага раз у раз вислизала до чоловічих костюмів. На них вона затримувала погляд помітно довше, ніж на інших речах. Господиня це помітила.

— Хочеш приміряти штани? — спокійно запитала вона.

— Штани? — перепитала Марселін. — Але… це ж чоловічий одяг.

— Люба, чому ти так думаєш?

Марселін промовчала.

— Жінки давно носять штани, — продовжила вона, — більшість усе ще обирає сукні та спідниці, але радше за звичкою, ніж через необхідність. Ти можеш носити все, що тобі подобається.

Саме це їй зараз і потрібно було почути. Дівчина опустила очі, а за мить знову подивилася на чоловічі костюми.

— Хочу приміряти штани.

— На вітрині в мене переважно чоловічі моделі, але в майстерні є й жіночі. Ходімо зі мною.

Вона відсунула завісу й провела їх углиб майстерні. На столах лежали відрізи тканини, біля стіни стояли швейні машини, а на перекладинах висів майже готовий одяг. Господиня впевнено пройшла вздовж ряду, вибрала кілька костюмів, і Марселін знову зникла за ширмою. У штанах було незвично. І все ж… зручно.

Дівчина зупинилася на декількох брючних костюмах і декількох вбраннях зі спідницею та корсетом. Вибір виявився несподівано різним. Вона ще не була готова остаточно відмовитися від звичного, більш жіночного одягу, але вже не обмежувала себе лише ним.

Покинувши магазин, Марселін зручніше перехопила згортки, акуратно перев’язані стрічками. Потім, трохи поміркувавши, повернулася до Естелли.

— У магазині ти назвала мене подругою.

Естелла розгублено моргнула.

— Я… так. Поспішила. Розумію, що за один день подругами не стають. Просто… слово наче саме вирвалося. У нас у команді немає дівчат мого віку, — вона ніяково усміхнулася. — Та й виросли ми, очевидно, зовсім у різних умовах. Напевно… це все від надлишку емоцій. — Естелла подивилася на Марселін, на секунду завагалася, але все ж запитала: — Думаєш… ми могли б подружитися?

Було б чудово.

— Так, — озвалася Марселін.

Естелла на мить завмерла, потім її обличчя осяяла тиха радість.

— До речі… Астер обмовився, що ти любиш артефакти. У нас тут є одна крамничка. Думаю, вона може тобі сподобатися.

Звернувши з головної вулиці, вони заглибилися в тихішу частину торгового кварталу. Крамниць тут було менше, а шум залишився десь позаду. Над темними дверима висіла невелика, майже непримітна вивіска. Усередині Марселін чекало зовсім не те, чого вона очікувала. Замість старожитностей і вкритих часом артефактів на полицях стояли цілком утилітарні речі. Вона сповільнила крок, уважно озираючись. Поруч із багатьма предметами були невеликі підписи, що пояснювали їхнє призначення. На столі біля входу лежали компактні фени — гладкі, безшумні, з ледь помітним мерехтінням усередині. Поруч — праски, що не потребували нагрівання, і невеликі дзеркала з м’яким підсвічуванням. Далі стояли взуття, що зберігало тепло, лампи з регульованою яскравістю без пального й плащі, які не промокали під дощем.