Частина 2: Перші битви та героїзм

Глава 6: Тіні Марса

Після першої великої битви центр колонії залишався під контролем українського десанту, але на периферії панував хаос. Ворог все ще мав чисельну перевагу, і прямий бій міг коштувати життя всім. Тому Андрій Верес вирішив діяти інакше — так, як робили найвитриваліші солдати: у тіні.

— Ми не можемо дозволити їм спокійно зміцнити свої позиції, — сказав Андрій, збираючи командирів підземного штабу. — Кожен крок повинен бути обдуманий, кожна дія — точна. Марс — це наша фортеця, але ми будемо воювати хитро.

Ілля "Сірий" організував групи добровольців для партизанських рейдів. Вони використовували підземні тунелі та старі шахти, що ще залишилися від первісних будівель колонії. Тут, серед червоного ґрунту та металевих перекриттів, вони могли зникати з очей ворога і знову з’являтися там, де найменше чекали.

— Ми будемо їх виснажувати, — шепотіла Оксана, перебираючи дані з дронів. — Вони сильні в прямому бою, але повільні у реакції на хитрі атаки.

Микита Орел інтегрував систему управління зброєю у маленькі автономні дрони, що могли проводити диверсії в тилу ворога. Один точний залп — і ціла група ворожих дронів виходила з ладу, не залишаючи слідів.

Перші рейди були успішними. Ворожі кораблі на орбіті отримували сигнали про постійні атаки з різних напрямків. Марсіанський пил поглинаючи рухи українських партизанів, робив їх невидимими.

— Це лише початок, — промовив Андрій, дивлячись на карту колонії. — Кожна диверсія, кожен влучний удар наближає нас до перемоги. Helios Corp. може мати сили, але ми маємо розум, і це наш головний козир.

Марс став ареною тіней, де хитрість і стратегія важили більше за силу. І український десант, знаючи ціну кожного життя, готувався вести війну не лише відкрито, а й в тиші, там, де ворог не очікував удару.
Глава 7: Несподіваний удар

Вечір марсіанського дня опускався на Новий Київ, але український десант не мав наміру відпочивати. Після кількох тижнів партизанських рейдів Андрій Верес вирішив завдати точного удару по одній з опорних баз "Helios Corp." на західному фланзі.

— Ми повинні знищити їхній командний центр, — суворо промовив Андрій перед командирським збором. — Якщо зламаємо їхній тил, наступні атаки на колонію будуть легшими.

Оксана Левчук і її екіпаж зорельотів підготувалися до повітряного прикриття. Її руки на пультах працювали швидко, координуючи рухи дронів і пересування підземних команд.

Микита Орел активував автономні дрони, оснащені новітньою системою управління. Вони могли проникати в охоронювану базу і нейтралізувати охоронні системи, залишаючи ворога в темряві та хаосі.

— Готові до синхронного удару? — запитав Андрій.

— Так! — відповіли Оксана і Ілля "Сірий".

Вночі під покривом марсіанської темряви дрони проникли у базу. Зсередини почали вибухати системи зв’язку, а турелі ворога перестали реагувати на команди. Партизани одночасно вирвалися з підземних тунелів, розпочавши блискавичну атаку на командний центр.

— Влучно! — вигукнув Ілля, коли під його керівництвом група знищила генератор живлення. — Вони не зможуть координувати наступні дії!

Оксана вела свої зорельоти у високошвидкісних маневрах, відбиваючи спроби ворожих кораблів втрутитися. Вогняний пил марсіанського вечора сяяв червоними та помаранчевими спалахами вибухів, а герої діяли як єдиний механізм, точний та смертоносний.

— База знищена! — доповідав Микита. — Ворог деморалізований, їхні сили на західному фланзі значно ослаблені.

Андрій кивнув, дивлячись на палаючі уламки бази. Це була перша серйозна перемога українського десанту. Вони довели, що навіть на чужій планеті, серед червоного пилу і суворих умов, розум і стратегія можуть перемагати силу.

— Helios Corp. не очікував такого, — промовив Андрій, — але це лише початок. Найбільші битви ще попереду.

Глава 8: Тіні відплати

Наступного дня після успішного рейду на західну базу, Марс не давав ані хвилини спокою. Український десант отримав повідомлення з орбіти: "Helios Corp." почала концентрувати сили для масштабного наступу на Новий Київ.

— Вони зрозуміли, що їхня база втрачена, — промовив Андрій Верес, переглядаючи нові дані. — І тепер хочуть повернути все силою.

Оксана Левчук вже готувала зорельоти, розподіляючи їх для прикриття куполів та підземних тунелів. Кожна хвилина була на вагу життя: відступати не можна, а шансів на допомогу з Землі майже не було.

Микита Орел інтегрував нові алгоритми у систему управління зброєю. Дрони та турелі повинні були не просто стримувати ворога, а й діяти автономно, передбачаючи їхні маневри.

— Їхній наступ буде масовим, — попередив він. — Кожен сектор має бути готовий до бійні.

Ілля "Сірий" організував резерви серед колоністів. Кожен доброволець знав, що від цього бою залежить життя тисяч людей. Підземні тунелі та хитромудрі пастки стали їхньою перевагою, але навіть це не гарантувало успіху.

Вечір опустився на Новий Київ. На горизонті заблищали вогні ворожих кораблів, а марсіанський пил піднімався у величезних хвилях, немов червона завіса.

— Вони йдуть! — крикнув Андрій, займаючи командну позицію. — Пам’ятайте: це наш дім. Ми будемо боротися за нього до останньої краплі крові!

Контакт із ворогом стався майже миттєво. Плазмові кулі розривали марсіанський пил, зорельоти маневрували між вибухами, а турелі та дрони вибудовували синхронну лінію оборони.

— Вони недооцінили нас! — вигукнула Оксана, ухиляючись від чергового залпу ворога. — Тепер кожен їхній крок — наш шанс!

Український десант та партизани, використовуючи весь досвід попередніх рейдів, почали бити ворога в його власному тилу. Вогонь, стратегія і спільна рішучість робили українців невловимими для потужних, але менш гнучких сил "Helios Corp."

Марс заповнився червоним світлом вибухів і ревом двигунів. Ця битва була лише початком великої війни, але українські герої вже показали: навіть у найтемніші часи, якщо діяти розумно та рішуче, можна змінити хід подій.
Глава 9: Вогонь і сталь