Глава 11. Порушення контакту

Марс знову замовк.

Після аварійного повернення на базу панувала тиша. Не та, що буває після втоми — це була напружена, незрозуміла тиша перед бурею. Марина лежала в медблоці. В її шоломі зафіксували коротке зниження тиску і нейронну реакцію — невідомий імпульс, можливо, штучного походження.

Назар сидів поруч. Його руки тремтіли, хоч він цього не помічав. Те, що вони побачили там, під шаром каменю, — не вкладалося в жодну логіку. Голографічні символи. Теплі стіни. І головне — сфера. Вона не просто відповідала на сигнал. Вона його очікувала.

— Дані аналізуються, — Тара з’явилась у дверях. Вигляд мала виснажений. — Але система зафіксувала, що об’єкт зчитував біометрію.

— Він... сканував нас?

— Саме так.

Назар провів рукою по обличчю. Цього разу все було інакше. Не уламки, не артефакти, не камінь. Це — розум. Або сліди розуму.

У командному центрі зажеврів індикатор. Було зафіксовано новий сигнал — слабкий, майже невловимий. Не пульсація, не інтервал. Радше, мов... спроба імітувати їхній код. Ехо.

— Це сфера? — запитав Назар.

— Можливо, — Тара похитала головою. — А можливо, щось її активувало.

Марина прийшла до тями через кілька годин. Її голос був тихим:

— Вона... показала мені картинку.

— Що саме?

— Поверхня. Вся планета. І щось... під нею. Щось живе. Спить.

Ніхто не сказав цього вголос, але думка була одна: це не просто контакт. Це — вторгнення. Тепер вони не лише дослідники. Вони — ті, кого помітили.

І Марс більше не мовчить.