Глава 9. Зміщення частоти

Сигнал знову змінився.

Третю добу поспіль команда балансувала між виснаженням і очікуванням. Імпульси, які ще вчора виглядали впорядкованими, тепер викривлялися, сповільнювалися, дробилися на фрагменти. У структурі з’явилось щось нове — нераціональне, тривожне, як чужий шепіт у тиші. Це вже не просто повідомлення. Це було якось… ближче.

— Подивіться на спектрограму, — Назар розгорнув зображення на головному екрані. — Тут є повторювані сегменти. Можливо, це… карта?

— Або схема внутрішньої будови, — припустила Тара, нахилившись уперед. — Вони щось нам показують. Або попереджають.

— А якщо це сигнал тривоги? — прошепотіла Марина. Її голос прозвучав тонко, але холодно. — Якби ми були на їхньому місці, хіба ми надсилали б щось подібне просто так?

У повітрі зависла тиша. Очі Тари й Марини зустрілися на мить — коротко, гостро. Напруга виникла миттєво, наче статичний розряд. Назар відчув її, але не дозволив їй перерости у конфлікт.

— Ми не знаємо, — сказав він спокійно. — Але ми повинні дізнатись. Кожен варіант — імовірний. Якщо це звернення — розшифруємо. Якщо координати — перевіримо. Ми не дарма тут.

Ніч була неспокійною. Звуки, які раніше були просто фоновим шумом бази, тепер набували нового сенсу. Назар не міг заснути. Його розум працював, будував моделі, шукав ключ до коду. Але що більше він намагався знайти логіку — то більше сигнал нагадував щось інше. Не формулу. Не повідомлення. А… стан.

Вранці Аюмі принесла результати: остання послідовність відповідала... людському мозковому ритму.

— Альфа-хвилі, — сказала вона. — Спокій. Медитація. Або... очікування.

— Тобто Марс медитує? — іронічно підкинув Віктор.

— Або готується, — тихо відповіла Марина.

Сигнал на мить припинився. Екрани згасли, потім знову ожили. Цього разу — із символом, схожим на нервову клітину. Мережева структура.

Назар стояв і дивився.

— Вони… не надсилають нам повідомлення. Вони — пробують налаштуватись. Підлаштуватися під нас. Як... радіо, що ловить хвилю.

Тара мовчала. Але в її очах з’явилось нове розуміння. І тривога.

— Якщо ми їх налаштуємо неправильно — що тоді?

Назар не відповів. Бо не знав. Але знав одне: цей контакт уже не зупинити.