Глава 2. Сигнали

Минув тиждень.

Назар не очікував відповіді. Якщо чесно — майже забув, що натиснув ту кнопку. Заявок, як писали ЗМІ, подали більше ніж пів мільйона з усього світу. А з України — понад шістнадцять тисяч.

Але вона прийшла.

Тема: Попереднє зарахування — програма Червона Місія 2037

Тіло листа:

"Вітаємо. Вашу кандидатуру відібрано для участі в першому етапі національного конкурсу. Будь ласка, підтвердьте згоду на участь і пройдіть попереднє тестування за посиланням..."

Він перечитав лист кілька разів. Тоді відкинувся на спинку стільця і довго мовчав. Усе було реально. Не сон.

І все ж — він мовчав про це. Навіть Олі не сказав. І мамі — теж. Ще нічого не вирішено. Поки це просто лист.

Але серце билося інакше.

Тестування було дивним.

Спочатку — стандартні психологічні опитування: стресостійкість, реакції на кризу, рівень емпатії, здатність приймати рішення в умовах обмеженого часу. Далі — серія візуальних стимулів. Але щось було не так.

На екрані раптом з’явилося зображення. Наче випадкове. Розмите. Червоні відтінки, тінь, лінії — але Назар вже бачив це раніше.

Це була вона.

Не обличчя, а форма. Фрагмент його снів. Неможливо. Він здригнувся.

Система одразу зробила паузу і запропонувала "перерву".

Він натиснув "продовжити".

Наступного ранку знову з’явилася дівчина в сні. Вона вже не стояла. Вона йшла. Погляд прямий. Пил кружляв навколо, але її очі були ясні.

— Чому ти прийшов? — запитала вона подумки.

Назар мовчав. Як і завжди.

Прокинувся в холодному поті. Було ще темно. За вікном — ніч. У телефоні блимає новий лист:

"Другий етап. Пройдено."

— Ти останнім часом якийсь дивний, — сказала Оля на роботі.

— Просто не висипаюсь, — відповів Назар.

— Сни? — вона усміхнулась. — Знову марсіанка?

Він змовчав. Уже навіть жарт здавався не зовсім жартом.

Через день йому подзвонили. Прямо з Києва.

— Назар Левицький? Вас запрошено на фінальний етап національного відбору до Червоного Екіпажу. Інструкції надійдуть окремо. Вітаємо.

І вперше за довгий час він нічого не відчув.

Ні радості. Ні страху. Ні гордості. Лише відчуття неминучості. Наче щось, що вже сталося — тепер просто входить у реальність.

Усередині мовчала лише одна думка:

"Я йду до тебе."

...

Натисни «Підписатись», щоб дізнатись, що чекає Назара на Марсі.
Залиш кілька слів — це надихає сильніше, ніж гравітація