Маротка

Маротка

— Я схожа на торт, — заявила королева Маріка, роздивляючись себе у величезне дзеркало.

Вона спробувала крутнутися, і важка парчева сукня, розшита перлами, глухо шурхнула по підлозі. Сама королева Маріка була мініатюрною молодою жінкою, мала на голові копицю неслухняного рудого волосся і великі зелені очі, в яких зараз стояв жах, змішаний із панікою.

— Ви схожі на втілення величності, Ваша Величносте, — прогундосив Перший міністр Крумп.

Він сидів у кріслі, що нині жалібно скрипіло під його вагою, і спостерігав за королевою, котра готувалася до святкової поїздки по місту. Перший міністр був опецькуватий, негарний, з обличчям, схожим на здобну булку, в яку запхали родзинки на місця очей. Його короткі пальці, всіяні перснями, саме виловлювали з кришталевої вази зацукровану сливу.

— Згідно з протоколом номер чотириста сімнадцять, — плямкаючи, промовив він, — королева має уособлювати стабільність. Ця сукня важить десять кілограмів. Що може бути стабільнішим?

— Але я схожа на торт! — обурено заперечила королева Маріка.

У кутку кімнати, спираючись спиною на шафу, стояв королівський блазень Фейдас, одягнений у  чорно-білий костюм блазня.

— Ваша Величносте, — подав голос блазень, ліниво підкидаючи свою маротку* в повітря. — Перший міністр має рацію. Якщо ви впадете в цій сукні, ви не зможете підвестися, а отже, не втечете з весілля. Ідеальна стабільність, — і хоч блазень наче жартував, але обличчя його, біле від накладеного гриму, залишалося незворушним. Маленький срібний дзвоник, що теліпався на кінчику жезла видав легкий приємний дзенькіт.

Маріка кинула на нього незадоволений погляд:

— Ти сьогодні надто балакучий, Фейдасе.

— Я лише констатую факт, моя королево, — тихо відповів Фейдас. Він спіймав жезл і притиснув його до грудей. — Сьогодні така ніч, коли навіть блазні говорять правду.

Крумп витер липкі від цукру пальці об серветку і важко підвівся.

— Досить балачок. Час не чекає, а королівський протокол тим паче. Ваша Величносте, вашу карету подано. Рівно за годину ви маєте бути на площі біля ратуші. За традицією наречений і наречена їдуть до площі на зустріч Нового року та укладання шлюбу різними дорогами. Я вже вирушаю, і вам рекомендую поспішати. На площі серед простого народу я, як ваш майбутній чоловік і король, виголошу промову, потім дзвони проголосять про початок Нового року, і ми офіційно станемо королівським подружжям.

Він пішов до виходу, а на порозі обернувся, і його маленькі очі-родзинки ковзнули по Маріці хтивим поглядом. 

— Не запізнюйтеся. Народ дуже чекає на свято. А я чекаю на корону і… на нашу першу шлюбне ніч. Нарешті ви отримаєте чоловіка, гідного у всьому! — підморгнув він і вийшов за двері. 

У кімнаті запала тиша, яку порушувало лише тріскотіння дров у каміні. Маріка враз сумно згорбилася, велична постава королеви зникла, плечі опустилися під вагою розшитої перлами сукні. Вона підійшла до вікна й притиснула долоню до холодної шибки.

— Я не можу, Фейдасе, — прошепотіла вона, не обертаючись. — Я просто не можу. Ще година — і моє життя закінчиться. Я стану дружиною цього… Я не хочу…

Блазень мовчав. Він дивився на її відображення у темному склі, і в його погляді не було звичної іронії, лише прихований біль.

— Такий закон, Маріко, — промовив він глухо, вперше за вечір назвавши її на ім'я. — Король помер, а королівству потрібен новий правитель. Рада обрала Крумпа.

— Рада обрала гаманець, а не короля! — вона різко розвернулася. В її зелених очах блищали сльози. — Слухай… А давай згадаємо давні часи?! Як ми гралися з тобою ще в дитинстві?! До того, як я мусила вийти заміж за свого нині покійного чоловіка. Я хочу змінити маршрут своєї карети. Поїхати іншим шляхом. І взагалі не каретою! І не... Не як королева!

Фейдас спохмурнів і спитав:

— Ого, скільки всього. Іншим шляхом? Але кортеж вже затверджено, і вулиця, якою має їхати карета королеви, перекрита вартою. Якщо не поїдете, то то варта буде на вухах! Вони шукатимуть вас по всьому палацу, а потім і місту.

— Я попрошу одну з фрейлін замаскуватися під мене, — Маріка підійшла до блазня ближче. — Крумп поїде в своїй золотій скрині парадним проспектом. Він буде кланятися, махати рукою і збирати овації. Це триватиме довго. Фрейліна їхатиме замість мене, а ми з тобою можемо взяти старі сани, замаскуватися й поїхати, як звичайні обивателі.

— Сани? — Фейдас похитав головою. — Ваша Величносте, це божевілля. Вас впізнають.

— Не впізнають. Я одягну темний плащ із каптуром. Ми проїдемося провулками через Ремісничий квартал. Ох, перед зустріччю Нового року там справжнє свято, Фейдасе! Там люди сміються не тому, що їм наказали, а тому, що їм весело. Я хочу хоч годинку побути живою. Просто проїхатися містом. Відчути справжнє свято. Будь ласка, давай зробимо це!

Вона дивилася на нього з благанням, а Фейдас стискав руків'я своєї маротки і все ніяк не міг наважитися піддатися її вмовлянням. Він знав, що це небезпечно, і що якщо вони запізняться на площу, то полетять голови, і його голова буде першою. Але відмовити їй він не міг. Бо кохав королеву  (тоді ще принцесу) з дитинства, проте його рід був недостатньо вельможний та багатий, щоб він міг одружитися з нею. А потім вона вийшла заміж, а він просто був поруч як блазень, насолоджуючись кожною миттю поруч із нею. І тепер, після смерті її першого чоловіка, за законом і задля королівства вона мала вийти заміж вдруге за Першого міністра. І він знову був поруч, як тінь, як раб, як вірний пес.