Глава 1: Ех... Турботи.

На своєму великому ліжку, на червоному покривалі, розляглася загадкова істота, схожа на янгола. Дівчина насилу підіймає повіки, ніби важкі сталеві шлюзи дамби.

Вона намацує окуляри на тумбі поруч. Лінзи ще дужче підкреслюють смарагди, інкрустовані на місці очей. Біля ліжка стоїть порожня пляшка червоного вина.

Дівчина мало що може вдіяти — хіба що витріщатися на дерев’яну стелю. Її довге кучеряве волосся пекельно-помаранчевого кольору вкриває все ліжко. З-під пасом виглядають загострені вуха, схожі на ельфійські. Ця дівчина ніби зійшла у реальний світ зі сторінок якогось фентезі.

Невдовзі вона, одягнена лише в легку нічну сорочку, згортається калачиком. — Хочу пити, — прохрипіла вона.

Половину кімнати займає саме лише ліжко, іншу ж частину — старий, важкий письмовий стіл; стілець, схожий за стилем на стіл, та шафка зі скромним гардеробом кімнатної квітки. На столі дівчина часто малює і заповнює щоденник, який і досі лежить там, відкритий на сторінці вчорашнього дня.

У кімнаті складно розвернутися, але Софію все влаштовує. Вона ненавидить зайвий простір ще з дитинства. Їй вистачає грошей на великий будинок, та вона залишається у своєму затишному куточку з чудовим краєвидом на центральний парк.

Дівчина крутиться з боку на бік, аж поки не падає з ліжка на м'який ворсистий килим. Контакт із підлогою нарешті приводить її до тями, як і в багатьох інших подібних неділях.

Підвівшись із килима, Софія озирається навколо, намагаючись зібрати думки до купи. Великі панорамні вікна на кухні дивляться прямісінько на центральний парк. Сонце вже не заливає кімнату променями. Надворі середина дня, та дівчина нікуди не поспішає. Софія сяк-так доходить до кухні, щоб втамувати спрагу.

Софія витягує гнучкий шланг змішувача й насолоджується плавним потоком прохолоди. Холодна вода робить свою справу — дівчині стає набагато краще. Голова все ще розколюється, проте думки нарешті набувають чіткості.

Невдовзі дівчина вже стоїть у ванній кімнаті, огорнувшись рушником. У склянці під дзеркалом стоїть самотня зубна щітка. Видавивши трохи пасти, Софія починає чистити зуби.

Тиша роз’їдає мізки, тому вона вологими пальцями розблоковує телефон і вмикає перший-ліпший плейлист, мимохідь згортаючи сповіщення від мами. “Знову вона зі своїми допитами”, — думає дівчина. Краплі води на екрані почали відкривати різні додатки, ігноруючи бажання власниці. Зі щіткою в зубах Софія таки переборола божевільну стихію, що заволоділа її гаджетом, і на всю квартиру залунала класична скрипка.

У животі бурчить. Закінчивши з ранніми справами у ванній, Софія йде до холодильника. На його дверцятах висить нагадування: “Не забудь про наше друге побачення, красуне”. Напис зроблено на серветці з ресторану неподалік і прикріплено магнітом із Парижа. Там же вказано час — 21:45 — та адресу вже знайомого закладу. У холодильнику ж порожньо, не враховуючи самотнього йогурту зі смаком кавуна.

Дівчина дістає сніданок, знаходить чайну ложку і зручно моститься на кухонному дивані. Вона відкриває баночку і куштує першу порцію. Софія одразу згадує, чому цей йогурт — її улюблений: ніжний молочний кавун приємно освіжає і дарує справжню насолоду. У звичайних йогуртах із полуницею чи малиною немає нічого особливого, а кавуновий продається лише в крамничці неподалік. Він особливий, непопулярний — її смак. Ідеальний, збалансований: не кислий, не надто солодкий і, слава богу, не шоколадний.

“Цікаво, хто це? Зовсім його не пам'ятаю”, — думає вона, розглядаючи записку через усю кухню.

У роздумах дівчина й не помічає, як йогурт закінчується. Останні краплі вже складно дістати, тож вона наполегливо вишкрібає баночку ложкою, не бажаючи так швидко здаватися. Разом із логічним кінцем йогурту приходить усвідомлення, що Софія все ще голодна. Зрештою, вона залишає порожню упаковку в спокої та відносить її до смітника під раковиною.

Скинувши рушник, вона відчиняє шафу.

“Мені варто сходити до магазину”, — каже вона вголос, розглядаючи свій гардероб.

Надворі спекотне літо, тож, розсунувши різноманітні світшоти та толстовки, вона зупиняє вибір на короткій жовтій футболці. Софія могла б одягнути під неї одні зі своїх домашніх штанів, тим паче йти недалеко, але єдині джинсові шорти трапилися під руку першими. Швидко одягнувшись, вона взуває зелені кеди й натягує світлий кашкет від сонця.

Дівчина закидає за спину маленький рюкзак. Поплескавши по кишенях, вона перевіряє, чи нічого не забула, і нарешті виходить із квартири.

У голові Софії на повну лунає безтурботна літня мелодія, від якої вона готова пуститися в танець. З обличчя не сходить усмішка; думка про незнайомця із записки лоскоче нерви. Хто б це не був, він заінтригував ту частину її душі, яка обожнює таємнички. 

Від палючого сонця рятують хмари, що повільно пропливають небом. Вони відкидають тіньовий щит, оберігаючи ніжну дівочу шкіру.

Кавуновий йогурт уже чекає на неї на своєму звичному місці. Та сьогодні Софії хочеться спробувати щось нове; цей день ніби просякнутий жагою до змін. 

Вона відчиняє холодильник, і раптова прохолода обсипає її тіло мурашками. У білому світлі внутрішніх ламп вишикувалося величезне розмаїття всіляких смаків. 

Дівчина вже тягнеться за йогуртом зі смаком ківі, та раптом відсмикує руку, ніби від розпеченої плити, злякавшись обпектися.

“А раптом він не такий ніжний, а огидно кислий?" — Софія губиться в сумнівах.

Із петлі болісних вагань дівчину визволяє телефонний дзвінок. На рингтоні набирає обертів скрипка, яка сама по собі тисне на нерви, як і те, що вона віщує: трагедію, лють і розпач.

Софія насторожено відповідає: “Мамо. Я в магазині.”

“Чому ти не брала слухавку раніше? Я весь день намагаюся тобі додзвонитися... Ніби в глуху стіну, їй-богу! Ти що, знову гуляла всю ніч?” — допитується жінка своїм нестерпно-приємним голосом.

Дівчина мовчить, лише вбирає слова матері. Вона знає: варто бодай щось відповісти, і розмова розтягнеться на нескінченні хвилини безглуздих допитів.