Глава 2 (Тая)

Пройшло багато часу із того дня коли я була у тітки Тоні. І я вже давно не восьмирічна малявка, що загубила батьків у той жахливий день. Так, жахливий адже я тоді втратила батьків і досі не знайшла їх... 

У той день після того як я підживилася мармеладинкою, я просто стояла посеред вулиці на якій розташувався сувенірний базарчик. Люди проходили повз мене, ніби не помічаючи, а я все стояла. Уже звечоріло а я все ше стояла і плакала... І тут до мене підійшла тітонька уже не молодих років. Вона запитала:

--Що ти тут стоїш і плачеш, дівчинко.

Тон голосу жінки був дуже лагідним та привітним, а сама вона мала добре обличчя.

-Я...я... я втратила батьків з виду, побігла їх шукати і заблукала.- Відповіла я тітоньці.

Вона на мене лагідно поглянула і запитала :

-Ти напевно дуже змерзла та зголодніла?

-Так. - відповіла я.

-Тоді давай я тебе нагодую. Ходімо до мене додому.

-Але мені мама казала щоб я не йшла нікуди з незнайомими людьми.

Жінка розпливлась у добрій посмішці.

-Ти молодець, що маму слухаєш. Але давай з тобою домовимося, що я спочатку тебе нагодую та зігрію, а завтра ми знайдемо твоїх батьків.

Незнаю, що керувало тоді мною, але я погодилася піти з жінкою, хоча майже взагалі її не знала.

Вдома у тітки Олени ( так звали її), я поїла смачної каші та випила склянку какао. Я зігрілася і заснула. Зранку я прокинулася від чудових запахів, що долинали з кухні. Я встала з ліжка і попрямувала туди. Тітка Олена смажила оладки. Поснідавши ми відправилися шукати моїх батьків, але кого б ми не запитувати про мою тітку Тоню, ніхто не знав її. Наші пошуки були марними...

З того часу я залишилася жити у мами Олени. Так, саме "мами", адже вона стала для мене нею. Вона виховала та виростила з мене прекрасну людину, з чистим та добрим серцем як у неї самої.

Дорогі читачі, я дуже вдячна вам за підтримку. Прошу велике пробачення за те, що глави дуже довго виходять. Зараз я навчаюсь, тому маю дуже багато справ. Але я буду намагатись видавати глави як умога швидше та якісніше...