Глава 12.3

З цими думками я дісталася палацу, злетіла сходами до головного входу, ледве не перечепилася через останню сходинку, і проскочила усередину.

Де шукати зараз Даррена не мала жодного уявлення. Але це мало дати мені трохи часу, щоб оговтатися. Щоб перетравити почуте і вирішити, у що вірити та про що думати тепер.

І припинити тремтіти.

На мить я завмерла на місці, повільно вдихнула й огледілася.

У головному холі було багатолюдно. Слуги, вартові, кілька лордів, що обговорювали щось біля повороту. Я вже майже проскочила до сходів, коли побачила того, кого шукала.

Даррен стояв біля вікна, говорив з вартовим. В одній руці перший королівський слідчий тримав кілька аркушів, іншу поклав на пояс і уважно слухав співрозмовника.

Я дивилася на лорда Норт, а у голові досі билися панічні думки, які ніяк не були пов’язані з тією розмовою, якої я шукала.

Даррен кивнув вартовому і безпомилково повернувся до мене, наче відчув погляд. Щось ще сказав і рушив у мій бік рівним кроком. А я бачила, як він наближається і не могла зібрати думки до купи.

— Леді Блумері, — чоловік зупинився за два кроки від мене, вигнув брову, — як ваш ранок?

Я якусь мить дивилася в обличчя Даррена і видихнула єдине, що зараз асоціювалося у мене з розмовою із ним.

— Чим хворіє королева?

Лорд Норт насупився, скосив погляд убік, де проходила двійка слуг. Після чого схопив мене повище ліктя і потягнув убік одного з коридорів. 

— Серйозно? — прошипів він над моєю головою, зупиняючись за рогом, де нікого не було. — Такі запитання ви плануєте ставити мене у багатолюдному місці?!

Я звела очі на чоловіка і вперлася у злий погляд.

— Я…

— Що ви, леді Блумері?! — Даррен нависав наді мною, очі бігали по моєму обличчю. — Не подумали де і про що питаєте мене?!

Я відчувала себе так, наче мене намагаються розчавити. І це відчуття змусило розправити плечі та з викликом зробити крок до першого королівського слідчого.

— Я… Так! Не подумала. Накричите на мене за це?!

Даррен глибоко вдихнув, примружився і вже спокійніше мовив:

— Чому ви про це питаєте, леді Блумері?

Це його питання здалося мені напрочуд дивним.

— Як це «чому»? — я хитнула головою. — Бо ви самі сказали, що мені її лікувати. Спробувати. І я хочу розуміти, які рослини мені висаджувати. На що витрачати час і…

І говорити про рослини, основою яких була магія Смерті, я зараз не хотіла. Якщо ці рослини продавалися у крамницях Олафа, значить про це відомо короні. І заборони на продаж таких рослин не було. А значить знати чоловікові про те, що я раптом знайшла у теплиці, не варто.

— Зараз вам варто сконцентруватися не на лікуванні, — стишив тон Даррен, дивлячись на мене, не кліпаючи. — А на тому, щоб вразити Раду. Виростіть свій вічноцвіт, покажіть його лордам…

— Я не можу виростити вічноцвіт, — пирхнула я. — Для висадки цієї рослини мені потрібна повня. А її ще… чекати й чекати!

Я вчасно прикусила язика, щоб не сказати, що чекати ще «місяць». Мене наче щось зупинило. І за мить я вже дякувала своїй інтуїції.

— Не так вже і багато, — мовив Даррен, нарешті кліпнувши. — Коли там була минула повня? У день нападу Еріка? Ще днів п’ять-сім. Але не три… Тоді вічноцвіт не варіант…

Даррен розмірковував у голос, а я стояла і намагалася не дихати.

Він щойно сказав, що повня тут частіше, ніж я звикла? Раз на два тижні виходить? А як це впливає на ті ж самі припливи? Ні! Не забивати собі голову. Не забивати зайвими думками!

— То ви не скажете мені, чим хворіє королева, так? — я спробувала повернутися до головної теми. Бо пояснення, чого це Олаф мав справу з магією Смерті, я так і не отримала.

— Зараз це ще не має значення. Вас не допустять до спроб лікування, якщо Рада не ухвалить вашу кандидатуру. Чи ви цього не розумієте? — Даррен похитав головою і нарешті зробив крок убік, розриваючи відстань між нами.

— А ви б допустили? — я нахилила голову, вивчаючи поглядом мімічні зморшки на обличчі першого королівського слідчого. — Таку, як я, допустили б до королеви?

Ліве око чоловіка смикнулося. Він стиснув щелепи, зрозумівши, про що я питаю. І відповів лише за мить.

— Сам на сам таку, як ви, точно ні. За кожним вашим кроком і рухом я буду спостерігати особисто, леді Блумері. Це зрозуміло?

— Зрозуміло, — вигнувши брову, відгукнулася я.

Як і те, що зараз я не отримаю відповіді про те, чим хворіє королева, і як з цим пов’язана магія Смерті.

— Ваша задача — вразити три дюжини лордів, — мовив Даррен. — І у ваших же інтересах впоратися з цим завданням. Інакше… на вас чекає доля, якої ви не бажаєте.

Тут йому навіть уточнювати не довелося. Мені не хотілося ані ставати чиєюсь трофейною дружиною, ані відповідати за злочини, які скоїла попередня маркіза. Тому… вразити. Добре. Я зрозуміла.