Глава 12

Чорні квіти лишалися за спиною, але відчуття холоду не відступало.

— Пені, Глоріє, час братися до роботи, — покликала я, зачиняючи вхід у нішу.

Дівчата відірвалися від скрині й підійшли ближче. Вислухали мої накази з приводу обробки землі. Поставили кілька запитань. В якусь мить я зрозуміла, що королівський садівник пішов, лишивши нас без нагляду.

Пошукала його поглядом, не знайшла.

— Навідайся у склад, він ось там, — я вказала одній зі служниць напрямок і перелічила, яке насіння треба взяти.

Уявлення про те, що саме мені знадобиться, не було. Напевно, що для лікування королеви звичних рослин буде недостатньо. Але… той самий вічноцвіт я не зможу висадити до повні. Повні… якої чекати ще з місяць! Трясця!

Я видихнула, подумки заспокоюючи себе. А погляд знову потягнувся до ніші.

В думках спалахнуло питання, на яке варто було знайти відповідь якнайшвидше. Бо як можна когось лікувати, якщо не знаєш, яка хвороба скувала людину?

І те, що Олафу довелося тут вирощувати такі квіти… Ні! Я маю з цим розібратися просто зараз!

Я повернулася до ніші, відкрила прохід. І закрила за собою затемнені скляні дверцята. І затамувала подих, дивлячись на чорні квіти. Такий нереальний матовий колір, наче несправжні рослини переді мною.

— Добре, Леро, треба розібратися з цим, — прошепотіла я собі під ніс і торкнулася найближчої лілеї. Дар відгукнувся миттєво. З цими квітами він працював. З тими ж, які дарував Юджин, ні. Бо ті квіти були… остаточно мертві? Можливо.

Першим, що я знову відчула, був холод магії Смерті. Такий колючий та яскравий. Та все ж… за ним я відчувала і живу структуру рослини. Не голос, який може підказати рецепт чи властивості, ні. Нічого такого. Наче ці рослини ні на що не були здатні. Але я відчувала, що десь за цією стіною холоду є життя.

Десь глибоко… чи ні?

Я замружилася, намагаючись зрозуміти, що я щойно відчула.

Магія Смерті була головною у квітці. Наче її… хребет. А от все інше — все те, що я звикла відчувати від живих рослин, наче нарощене поверх цього хребта м’ясо. Якщо забрати магію Смерті чи розвалиться квітка?

Відповіді на це запитання в мене не було.

Я про всяк випадок перевірила інші рослини — всі вони відгукувалися так само. Наче форма квітки була тепер лише оболонкою. У пам’яті спливло, як ми якось з дев’ятим класом проводили експеримент з трояндою і розчином гліцерину. Перетворювали рослину на вічну завдяки хімічній реакції… Тут було щось схоже. Наче життя у рослині законсервували магією Смерті. Однак Олаф був магом Життя!

Ні! Мені потрібні відповіді просто зараз!

Штовхнувши двері, я вийшла з ніші і повернулася до служниць.

— Скоро повернуся, — кинула дівчатам, — коли закінчите з посадкою, можете бути вільні.

Я розвернулася й попрямувала до виходу з теплиці. Зараз мені потрібен був Даррен Норт. І відповідь на одне з основних питань.

Після вологого повітря теплиці сад здався сухим і холодним. Я вдихнула на повні груди й попрямувала у бік світлих стін.

Доріжка під ногами вкрилася гравієм, коли я почула голос збоку.

— Сестро?

О, ні! Точно ні.

Я пришвидшила крок, намагаючись не звертати уваги. Може відчепиться.

— Беатріс!

Габріель не збирався відчеплюватися. Наздогнав і, підлаштувавшись під мій крок, покрокував поряд.

— Ви щось хотіли, лорде Тоєр? — сухо поцікавилася я. — Я кваплюся.

— Я бачу це, — розслаблено відгукнувся він. — Які в тебе справи зараз?

— Ви заблукали, чи чатували на мене? — не витримала я, скосивши погляд на брата маркізи.

На обличчі чоловіка блукала посмішка:

— Я хотів поговорити з тобою, сестро.

— Не найліпший час. Зверніться до моєї служниці, вона призначить час для розмови.

— Ого-о-о! — Габріель гмикнув. — Скільки ваги ти почала надавати своїй компанії, Тріссі.

Мене наче струмом вдарило. Я різко зупинилася і повернулася до лорда Тоєр.

— Як ви мене щойно назвали?!

Руки затремтіли, горло стисло спазмом, а перед очима попливло.

— Так, як називав тебе все життя, люба сестро, — крива посмішка зіпсувала і без того не дуже симпатичне обличчя чоловіка. — А що? Тобі більше не подобається?

Здається, у мене смикнулося обличчя.

— Як я вже сказала, — холод у голосі навіть грати не треба було, — з приводу розмови, зверніться до моєї служниці. Я зайнята. Це ви, брате, приїхали сюди на бал. У мене більш нагальні справи.

— Справді? Які саме? Хочеш відшукати собі чоловіка самостійно? — Габріель хитнув головою. — Гадаєш, цей слідчий… як там його… Норт гарна пара?

У мене досі дзвеніло у вухах від того, як він звернувся до мене. А останнє питання взагалі змусило здригнутися. Посмішка з’явилася на губах як захисний механізм.