Глава 12.1

Чорні квіти лишалися за спиною, але відчуття холоду не відступало.

— Пені, Глоріє, час братися до роботи, — покликала я, зачиняючи вхід у нішу.

Дівчата відірвалися від скрині й підійшли ближче. Вислухали мої накази з приводу обробки землі. Поставили кілька запитань. В якусь мить я зрозуміла, що королівський садівник пішов, лишивши нас без нагляду.

Пошукала його поглядом, не знайшла.

— Навідайся у склад, він ось там, — я вказала одній зі служниць напрямок і перелічила, яке насіння треба взяти.

Уявлення про те, що саме мені знадобиться, не було. Напевно, що для лікування королеви звичних рослин буде недостатньо. Але… той самий вічноцвіт я не зможу висадити до повні. Повні… якої чекати ще з місяць! Трясця!

Я видихнула, подумки заспокоюючи себе. А погляд знову потягнувся до ніші.

В думках спалахнуло питання, на яке варто було знайти відповідь якнайшвидше. Бо як можна когось лікувати, якщо не знаєш, яка хвороба скувала людину?

І те, що Олафу довелося тут вирощувати такі квіти… Ні! Я маю з цим розібратися просто зараз!

Я повернулася до ніші, відкрила прохід. І закрила за собою затемнені скляні дверцята. І затамувала подих, дивлячись на чорні квіти. Такий нереальний матовий колір, наче несправжні рослини переді мною.

— Добре, Леро, треба розібратися з цим, — прошепотіла я собі під ніс і торкнулася найближчої лілеї. Дар відгукнувся миттєво. З цими квітами він працював. З тими ж, які дарував Юджин, ні. Бо ті квіти були… остаточно мертві? Можливо.

Першим, що я знову відчула, був холод магії Смерті. Такий колючий та яскравий. Та все ж… за ним я відчувала і живу структуру рослини. Не голос, який може підказати рецепт чи властивості, ні. Нічого такого. Наче ці рослини ні на що не були здатні. Але я відчувала, що десь за цією стіною холоду є життя.

Десь глибоко… чи ні?

Я замружилася, намагаючись зрозуміти, що я щойно відчула.

Магія Смерті була головною у квітці. Наче її… хребет. А от все інше — все те, що я звикла відчувати від живих рослин, наче нарощене поверх цього хребта м’ясо. Якщо забрати магію Смерті чи розвалиться квітка?

Відповіді на це запитання в мене не було.

Я про всяк випадок перевірила інші рослини — всі вони відгукувалися так само. Наче форма квітки була тепер лише оболонкою. У пам’яті спливло, як ми якось з дев’ятим класом проводили експеримент з трояндою і розчином гліцерину. Перетворювали рослину на вічну завдяки хімічній реакції… Тут було щось схоже. Наче життя у рослині законсервували магією Смерті. Однак Олаф був магом Життя!

Ні! Мені потрібні відповіді просто зараз!

Штовхнувши двері, я вийшла з ніші і повернулася до служниць.

— Скоро повернуся, — кинула дівчатам, — коли закінчите з посадкою, можете бути вільні.

Я розвернулася й попрямувала до виходу з теплиці. Зараз мені потрібен був Даррен Норт. І відповідь на одне з основних питань.

Після вологого повітря теплиці сад здався сухим і холодним. Я вдихнула на повні груди й попрямувала у бік світлих стін.

Доріжка під ногами вкрилася гравієм, коли я почула голос збоку.

— Сестро?

О, ні! Точно ні.