Глава 11.3

***

До теплиці ми йшли вчотирьох. Я, дві біляві дівчини, яких, як з’ясувалося, звали Пені та Глорія, і чоловік у чорному з білими вставками на камзолі. Він прийшов до мене після сніданку і тепер виконував наказ — супроводжував за межі палацу.

Стежка вела парком усе далі. Камінь доріжок змінився на утоптану землю, але газон обабіч лишався таким же рівним. Ще з десяток кроків, і між деревами блиснуло скло.

І тільки ще за десять кроків я зрозуміла, що це не просто скляна коробка, названа королівською теплицею. На галявині було збудовано зі скла і тонких металевих перекриттів щось настільки велике, що маєток маркізи на її тлі міг загубитися.

Цілий хребет із прозорих арок і ребер. Високі секції, що здіймалися вгору, нижчі прибудови, що тягнулися вбік. І зелень усередині, яка розбавлялася яскравими плямами квітів.

— Королівська теплиця, міледі, — озвався чоловік, на мить зупинившись біля двостулкових скляних дверей. — Прошу.

Я зробила крок усередину першою, служниці наздогнали за мить. А наш провідник залишився на вулиці. Я озирнулася, очікуючи на те, що він зайде і проведе далі. Та чоловік у чорно-білому вбранні вже квапився назад до палацу.

— Леді Блумері, — голос пролунав збоку.

Я повернулася. До мене неквапливим кроком прямував чоловік з сивим волоссям, зібраним на потилиці у короткий хвіст. Сіра сорочка, вільні штани та подовжений жилет темно-зеленого кольору.

— Я головний садівник корони, — додав він, зупинившись за крок від мене, — мене попередили про ваш візит. Дозволите показати тут все?

— Так, звісно, буду вдячна.

Чоловік кивнув і повернувся обличчям до простору, яке займали дерева, висаджені вздовж кількох тонких доріжок.

— Зараз ви у першому залі, маркізо, — мовив він, обводячи рукою секцію теплиці, — тут вирощуються фрукти для королівського столу, які не полюбляють клімат наших земель. Ви полюбляєте якісь немісцеві фрукти, леді Блумері?

— Зараз на думку нічого не спадає, — відгукнулася я, роздивляючись дерева, на яких зараз не було жодного плоду.

— Розумію, — відгукнувся королівський садівник, — прошу за мною. Спочатку, я покажу вам, як тут все влаштовано. Я полюбляю порядок у своїй теплиці.

З цими словами він рушив вперед, прямуючи доріжкою до дверей зліва, які мали привести нас в іншу секцію.

Там на нас чекали ряди стелажів та підвісні конструкції. Десь високо над головою мерехтіли слабкі магічні кулі. У перших секціях, які ми проходили, росли знайомі трави й кущі. Далі, за невисокими перегородками, я помітила зони з туманом, де повітря було прохолоднішим, і на піску щось виростало низькими плямами. Ще далі, під темнішим склом, тягнулися вгору товсті стебла, обмотані навколо металевих опор.

Між клумбами та деревами час від часу виднілися люди. Хтось працював із землею, хтось щось записував у товсті журнали, двоє у білому сперечалися між собою, зігнувшись над кущем, листя якого світилося. 

— Цю секцію корона виділила для магів Життя, — мовив головний садівник, коли ми проходили повз чергову «кімнату», засіяну рослинами та облаштовану стелажами з горщиками. — Особисто від себе прошу їх не турбувати без необхідності, леді Блумері.

Ще кілька секцій, і королівський садівник нарешті зупинився. Здавалося, що ми пройшли ледве не всю теплицю від початку до кінця, і тепер зупинилися перед відгородженою невисоким бортиком ділянкою землі.

— Ось тут ви можете займатися своїми справами, леді Блумері, — мовив чоловік, вказавши на нерозпушену землю. — Інструменти та частину необхідних артефактів вам нададуть. Рослини, які ви привезли із собою, ось у тому кутку.

Я повернулася у бік, в який вказував чоловік, і помітила скриню та горщики, які стояли у напівтемряві біля суцільної металевої стіни.

— Чи закривається теплиця на ніч? — спитала я, знову поглянувши на садівника. — Деякі рослини, з якими я працюю, потребують висадки або догляду уночі. 

Чоловік насупився.

— Уночі теплиця зачинена, — нарешті відповів. — Та мені треба перевірити папери, які передали сюди від лорда-канцлера. Якщо він видав вам дозвіл, то вас та ваших помічниць охорона пропустить після заходу сонця. Дозволите мені це перевірити зараз, леді Блумері?

— Так, будь ласка, — я кивнула, мить дивилася у спину чоловіку, який поквапився доріжкою вбік, а сама рушила до скрині і горщиків.

Сподіваюся, за цей час, що вони тут знаходилися, нічого не встигло померти від браку вологи чи світла.

— Дозволите перевірити стан паростків, міледі? — одна зі служниць, здається Глорія, з’явилася збоку, схиливши голову.

— Я сама. Перетягніть поки скриню ближче до нашої ділянки…

Присіла перед горщиками й торкнулася землі. Вловлювала слабкі відгуки від паростків і з кожним новим дотиком вільно видихала. Рослини, які я привезла, були в нормі. Та понад усе мене зараз бентежив саме вічноцвіт, від якого лишилося лише два паростки, які я не встигла висадити в оранжереї маєтку. Коли відгук приніс інформацію, що і з ними все добре, я посміхнулася з полегшенням.

— Леді Блумері, — голос головного садівника пролунав ззаду.