Глава 11.2

Я підійшла ближче.

Троянда виглядала так, наче її щойно зрізали. Пелюстки матові, глибокі, аж надто правильні. Я вже бачила таку квітку. Саме таку Юджин подарував мені у день нашої зустрічі. 

— Він щось ще сказав? — запитала я, дивлячись на коробку, як на ворога.

— Ні, міледі, — Тіна похитала головою. — Лише попросив передати. І ще… він виглядав якось інакше… Не можу пояснити, та щось змінилося, наче.

Звісно, змінилося. Він викликав на дуель першого королівського слідчого і програв на очах всього королівського двору. Нічого дивного.

Видихнувши, я взяла коробочку, підчепила кришку нігтем, та відійшла з тихим клацаючим звуком. Усередині на червоному оксамиті лежала заколка. Металевий каркас у формі гілки дерева, а у центрі великий темно-зелений камінь.

— І навіщо це? — видихнула я, повертаючи коробку на стільницю.

Якась чергова пастка, якої я не розумію? Навряд чи він просто вирішив подарувати мені заколку після усього, що трапилося за останні дні. Правда ж?

Гмикнувши під ніс, торкнулася троянди.

Як і минулого разу, рослина нічого не повідомила про себе. Дар мовчав. От тільки… тільки тепер я розуміла, чому вона така холодна. В перший раз я не знала, яка на дотик магія Смерті. Тепер же…

Відсмикнувши руку, я повернулася до Тіни.

— Якщо лорд Блумері ще раз прийде, — повільно мовила я, не зводячи погляду з рослини, яка чомусь відгукувалася магією Смерті, — поверни йому подарунок. Скажи, що я його не прийняла. І… зможеш дізнатися, що це за квітка? Я вже вдруге бачу таку.

— Порозпитую, міледі, — з готовністю відгукнулася дівчина. — І ваші слова лорду Блумері також передам. 

Я відмахнулася від подарунків і пройшла до тумби, на яку поклала всі записники, привезені з маєтку. Якщо в мене є всього три доби, щоб вразити канцлера і Раду Лордів, треба придумати стратегію.

Я бачила серед записів Беатріс кілька рецептів різних еліксирів та настоянок. Можливо, дещо вона придумала сама. Може, це зможе мені допомогти…

Еліксир!

Мене наче блискавкою вдарило, я присіла на край ліжка і загортала сторінки.

Ерік вимагав еліксир. Може тут є рецепт чогось рідкісного? Може Беатріс вже почала розробляти той проект під назвою «фенікс»? 

Я знайшла перші рецепти. Палець ковзнув рядками. Суміші для підтримки, відвари від болю, щось для серця, щось для дихання.

А я ж навіть уявлення не маю, чим хворіє королева. Хоча, якщо навіть Олафу не вдалося, а його тут називали сильним магом Життя… Куди взагалі я лізу?!

Ні! Не здаватися. У мене немає можливості здатися.

Я перегорнула сторінку, змусила себе зосередитися на задачі, а не на паніці. Страх підкотився хвилею. Холодною і липкою.

Що, якщо я провалюся? Якщо мої рослини, моя дивна магія, ця чортова оранжерея — все виявиться просто красивим фокусом, який не витримає зустрічі з реальною хворобою?

Я стиснула записник так, що заскрипіла обкладинка.

У далекому минулому, у минулому житті я хотіла вчитися на лікаря. Планувала вступити до медичного. Та мрії розбилися об реальність, і я обрала іншу професію. На яку простіше було вивчитися. А тепер… що це? Всесвіт виконує мої потаємні бажання? Якщо і так, то якось косо та криво.

— Міледі? — тихий голос Тіни повернув мене до кімнати. — Вам принесли вечерю.

Я й не помітила, коли на столику з’явилася таця з тарілками та чайничком.

— Так, зараз поїм, — відгукнулася я, продовжуючи гортати записник маркізи. — Передай дівчатам, що завтра вони мені будуть потрібні у королівській теплиці. Обидві. З самого ранку.

— Так, звісно, — Тіна кивнула. Я чула, як вона наливає чай у чашку, а сама переглядала черговий рецепт, який не обіцяв нічого чудодійного для ситуації, в якій я опинилася.

А у мене було надто мало часу. Надто мало…