Глава 11.1

Позачергове, бо 800♥
__________
— Завтра зранку, — порушив тишу Даррен, крокуючи поряд, — за вами зайдуть і проведуть до теплиці.

Це було перше, що він сказав мені після того, як кабінет лорда-канцлера лишився позаду.

— Маю вас попередити, — продовжив він, навіть не дивлячись у мій бік, — що королівська теплиця більше за вашу оранжерею. Туди мають доступ багато людей. Маги, дослідники, помічники тих перших… Ви будете на видноті.

— Я розумію, — відгукнулася я, а руки затремтіли.

У мене три доби. Три кляті доби, щоб показати хоч якийсь результат! Та я тільки почала розуміти, як працює цей магічний дар! А переді мною ставлять подібну задачу! Та якщо… якщо я не впораюся… Ні! Не думати про це! Не думати. Я маю впоратися. Я маю переконати корону, що я потрібна їм, як окрема особистість, а не чиясь річ.

— Мені потрібні будуть помічниці, — мовила за мить, повернувшись до Даррена. — Двоє моїх служниць навчені працювати з рослинами. Я б хотіла, щоб вони теж мали доступ до теплиці. Якщо це, звісно, можливо.

Даррен кинув у мій бік короткий погляд.

— Гадаю, з цим проблем не буде, — мовив він. — Рослини та все інше, що ви вивезли зі своєї оранжереї, вже там. Вам виділять місце, де ви зможете працювати. Однак, не можу обіцяти, що там у вас буде особистий кабінет, леді Блумері.

Я тільки з затримкою зрозуміла, про що він каже. Недовірливо покосилася на чоловіка. А той… той, трясця, посміхався! Наче видав дуже вдалий жарт.

Ні, не реагувати. Не реагувати!

Я повільно випустила повітря крізь зуби й першою повернула за ріг у бік житлового крила.

— Звідси вже не загублюся, — кинула та озирнулася. — Дякую за компанію, лорде Норт.

— Це не було тортурою для мене, — мовив він слова, які я чула зранку. Після чого ледь схилив голову і, розвернувшись, попрямував у протилежний бік.

Я ще мить дивилася в спину першому королівському слідчому. Після чого тихо пирхнула і поквапилася до себе. Двері, які були третіми від моїх, обійшла надто широко. І видихнула тільки коли торкнулася дверної ручки останніх дверей у коридорі.

Двері гримнули за моєю спиною, підкинувши з місця Тіну. Вона підскочила з крісла, вишивка впала на підлогу. А великі перелякані очі втупилися в мене.

— Все добре? — я пройшла усередину, перехопивши якусь дивну емоцію від служниці.

— Міледі! — дівчина притисла руку до грудей. — Так… Тільки приходив лорд Блумері і…

У животі неприємно стиснулося.

— І що він хотів?

— Просив передати вам це, — Тіна відступила на крок. 

На столику лежала чорна троянда без жодного шипа на стеблі. А поруч із нею невелика темна коробочка.