Глава 10.3

Позачергове, бо 750♥
___
— Бо ви не бажаєте повертатися у родину брата, — нарешті промовив він. — Не бажаєте ставати дружиною Юджина. А значить у вас тільки один шлях — затриматися при дворі. І мати вплив на Раду, коли вони будуть виносити вирок з приводу спадкування титулу та маєтку Блумері.

Він все ж просканував мене! Повністю! Прочитав, як відкриту книгу.

Не знаю, чи сіпнулося у мене обличчя у цю мить. Та я опустила очі, кашлянула і тільки після цього відповіла.

— Припустимо, ви маєте рацію, лорде Норт. Чому я маю вірити, що ви допоможете мені із цим?

— Не маєте, — прямо повідомив він. — Та поки мені теж вигідно, щоб ви лишалися при дворі. Бачте, леді Блумері, я не розумію деяких речей, які стосуються вас. І мені потрібен час, щоб розгадати ці загадки. Тому наразі… я можу допомогти. Тільки у цьому питанні.

— Добре, — я видихнула і поклала долоні на стільницю, втисла пальці у дерево. — І чим саме ви можете мені допомогти?

У куточках очей слідчого проступили ледь помітні зморшки:

— Я влаштую вашу зустріч з лордом-канцлером. Я повідомлю йому те, чим ви можете згодитися короні. Вам же доведеться мовчати й повністю довіритися мені. Я його переконаю у тому, що ви потрібні тут і зараз. Якщо вас це влаштовує...

— Так, — відповіла, не замислюючись.

Поки все, що він пропонував, збігалося і з моїм особистим планом.

Даррен здивовано вигнув брову:

— Ви так швидко погодилися, леді Блумері, чому?

— А це вам нова загадка, — мовила, повертаючись до чаю з булочкою. — Розгадаєте до вечора?

Перший королівський слідчий подивився на мене поверх чашки і посміхнувся:

— Може, раніше. А приз за це буде?

— Я свій поки не отримала, — парирувала я.

— Справді? А ми з вами тут просто так опинилися? Чи я все ж захищаю вас від вашого брата?

Тут він мав рацію. Але визнавати це я не збиралася. Тому просто відвела погляд, спрямувавши його у бік парку, і знову піднесла чашечку до губ.

— Так я і думав, — за мить мовив Даррен. — Що ж, заперечуйте це, поки можете.

Відкинувся на спинку стільця і склав руки на грудях. Я відчувала його погляд на шкірі. Шлунок стискався від цього. Голод відступив.

— Гадаю, що для сніданку достатньо, — я встала з-за столу, лише мазнувши поглядом по чоловіку. — Здається, ви пропонували показати мені шлях до кімнат, лорде Норт. Ця пропозиція ще дійсна?

Ніжки стільця скрипнули. Він зробив один крок і запропонував лікоть:

— Звісно, леді Блумері. Дозвольте супроводити вас.

І посміхнувся, наче нічого щойно не сталося.