Глава 9.1

Карета загальмувала досить різко збоку від головного входу палацу. Дверцята відкрилися, і з карети вийшов чоловік.

Високий, з темним коротким волоссям, пригладженим на один бік. Вдягнений у темне з яскравою червоною хусткою на шиї. Він роззирнувся і попрямував у бік алеї, яку огороджував живопліт. Рухався досить швидко і перехопив служку у чорно-білому бранні вже майже перед виходом до галявини.

Я пропалювала незнайомця поглядом, відмічаючи гострий ніс та таке ж гостре підборіддя. Він здався мені досить молодим. А потім я почула голос людини, яку вважала посильним брата маркізи.

До останнього я сподівалася, що це та сама людина, яку Габріель Тоєр відправив у маєток Блумері. Сподівалася, що це та сама людина, яка дізналася, що маркіза поїхала, і наздоганяв її всю ніч. Однак…

— Я лорд Тоєр, — голос чоловіка рознісся луною, навіть не подумавши загубитися у бурмотінні натовпу, який поступово розсмоктувався. — І мені доповіли, що у палаці зараз перебуває моя сестра, Беатріс Блумері. Я б волів з нею зустрітися.

Пальці мимоволі стислися на ніжці келиха. Поруч тихо вдихнула Валері.

— Леді Блумері, вам потрібна допомога? — вона не дивилася на мене, але я відчула, як її увага повністю переключилася.

— Зі сніданком, здається, доведеться почекати, — пробурмотіла я у відповідь, поставила келих на найближчу тацю і розправила плечі. — Дякую за вашу пропозицію, леді Ро.

І, не дивлячись на жінку, зробила крок у бік нового родича.

Якщо я зараз не зроблю перший крок, тут може початися скандал. Тому… пан або пропав.

Я підхопила спідницю і рушила вперед. Вийшла на алею, майже не відчуваючи ніг, і дивилася на людину, від якої всередині прокидалася ненависть.

От тільки це були не мої почуття. Принаймні, поки що. Це був черговий відголосок пам’яті справжньої Беатріс. А мені лишалося до чоловіка кілька кроків, коли я зупинилася, підвела підборіддя. Голос вдарив. 

— Габріелю? Що ти тут робиш?

Він смикнув поглядом, повернувся до мене. І на секунду застиг, наче не в змозі повірити власним очам.

Повітря вийшло з нього коротким видихом.

— Боги, люба! — Промовив він тихіше. Окинув мене поглядом і, хитнувши головою, додав. — Ти так змінилася за ці роки! Беатріс… Тобі так пасує жалоба.

Останню репліку він кинув, примружившись.

— Ти не відповів, — натисла я. — Що саме ти тут робиш? 

— Дізнався від своїх людей, що ти поїхала з маєтку, — знизав він плечима. — Уяви собі моє здивування, коли мені повідомили, що ти зараз у столиці!

Він майже посміхнувся. Та сині очі навіть не помітили цього.

— На щастя, — продовжив він, — я якраз був у столиці у справах. Тож вирішив не гаяти часу. Ти й так надто довго була далеко від родини. Я приїхав забрати тебе додому, сестричко.

Мене пересмикнуло, як від раптового морозу. Та це знову були не мої емоції.

— Гадаю, що…

Договорити я не встигла, позаду пролунав інший голос. Від якого пересмикнуло вже справжню мене.

— На превеликий жаль, це неможливо, лорде Тоєр.

Мені не треба було повертатися, щоб впізнати власника цього голосу. Даррен підійшов майже нечутно і зупинився за моїм правим плечем.

Габріель перевів погляд з мене на чоловіка, примружився.

— Перепрошую, а ви…? — він ледь-ледь скосив губи, не договоривши.

— Даррен Норт, — пролунало ззаду. — Перший королівський слідчий корони та радник лорда-канцлера.

Габріель смикнув бровою:

— І чому, лорде Норт, це неможливо? Моя сестра вдова. Її чоловік помер. Родина має повне право забрати її до себе.

Даррен відступив на крок убік, відтягуючи погляд брата Беатріс на себе. 

— Бо леді Блумері є особистою гостею корони, — промовив він тим самим рівним тоном. — Чи ви наважитеся забрати сестру, не узгодивши це з королем?

Габріель ледь помітно стиснув губи. Погляд ковзнув по мені, повернувся до Норта.

— З повагою до корони, лорде Норт, — сказав він, підкреслено спокійно, — але питання родини вирішує родина. Беатріс за народженням Тоєр. Її шлюб завершився. Батька й матері немає, я лишаюся найближчим родичем і головою роду. І саме я відповідаю за її безпеку.

Даррен відступив ще на півкроку, ніби розставляючи нас у зручний трикутник.

— З того моменту, як король надіслав за леді Блумері карету, її становище змінилося, — відповів він. — Вона запрошена до палацу. Рішення щодо її подальшої долі прийматимуть Його Величність та Рада Лордів. Поки це не сталося, леді Блумері не може полишити палац.

— А якщо я наполягатиму? — голос Габріеля похолов ще більше. — Ви станете між братом та сестрою?

— Я стану між гостею корони та людиною, яка намагається забрати її без дозволу, — коротко відказав Даррен.

Я слухала цю розмову і сподівалася тільки на те, що ця ситуація не спровокує чергову дуель. Бо це було б вже занадто.