Мечі ковзнули один об одного, розійшлися, знову зустрілися.
Я очікувала, що це буде, як у фільмах, коли можна помітити кожен рух та крок. Але… ні. Це було не так. Нічого видовищного чи елегантного. Швидкі рухи, різкі випади, вчасно зроблені кроки.
Я дивилася на те, як рухається Даррен, як змахує мечем Юджин. І тільки згодом зрозуміла, що підносила склянку до рота та так і застигла з нею, не зробивши ковток.
Юджин здавався більш агресивним зараз. Більше рухався, намагався тиснути. Меч раз за разом рубав повітря перед Дарреном, зрідка торкаючись його зброї.
Лорд Норт, здавалося, економив кожен рух. Кроки короткі, точні. Зупинився, прийняв удар на лезо, змістив вагу, пропустив наступний випад повз себе. Ніби чекав.
Коли він виступив проти Еріка… Так, важко порівнювати магічний та немагічний бій, та все ж. Тоді він робив майже так само. Не нападав, а перехоплював чужу магію. Поглинав її. Зараз він робив те ж саме з ударами меча. Поглинав їх, прикриваючись власною зброєю.
Одного разу лезо Юджина пройшло так близько від його плеча, що я мимоволі стиснула склянку.
Ще трохи, і це було б не до першої крові, а до виклику швидкої. Чи скоріше, до виклику мага Життя.
Метал брязкав, чоловіки рухалися, а я вловлювала тільки основні зміни положень. Натовп навколо, здавалося, затамував подих. Тільки зрідка чулися зітхання жінок і тихий шепіт чоловіків.
Валері голосно зітхнула поряд, коли Юджин спробував зайти збоку, розвернувся майже на місці й рубонув знизу вгору. Даррен пішов від цього руху півкроком, ледь нахилився. Меч розрубав повітря настільки поряд, що вибита вістрям земля з травою вдарили слідчого в груди.
— А він і справді непогано б’ється, — прошепотіла леді Ро, явно кажучи не про Даррена.
В якийсь момент Даррен наче підставився. Відкрив бік, опустив лезо нижче, ніж до того. Юджин вдарив майже одразу. Його меч зірвався так швидко, що я не стримала голосного видиху.
І навіть не встигла подумати, що зараз буде, коли картина змінилася.
Даррен відступив рівно настільки, щоб вістря меча пройшло мимо. В ту ж секунду його лезо підчепило зброю Юджина знизу, скинуло вбік.
Рука Юджина смикнулася, хватка послабилася. Меч вислизнув, глухо вдарився об траву. А далі Даррен зробив ще один крок. Підняв клинок, різонув коротко, майже ліниво. По діагоналі. Від вилиці вниз.
Усі навколо дружно втягнули повітря.
На щоці Юджина миттю проступила червона лінія. Він завмер, ніби не одразу зрозумів, що сталося. Потім повільно торкнувся шкіри пальцями, глянув на кров.
— Хизун, — невдоволено прошипіла Валері поруч, похитала головою і зробила ковток зі своєї склянки. А потім ще тихіше додала. — Необов’язково було обличчя чіпати.
Натовп ожив в ту саму мить. Хтось загудів, хтось зааплодував, хтось невдоволено застогнав. Кілька дам нахилилися одна до одної, заговорили швидко-тихо.
Даррен же опустив меч, розтиснув пальці. Слуга підбіг, прийняв зброю, відскочив назад.
Ще один слуга поспішив до Юджина з білою тканиною. Та Юджин не одразу її взяв. Спочатку, напружено стиснувши щелепи, нахилився, підхопив із трави свій меч і широким рухом кинув його набік. Зброя знову глухо гепнулася об землю.
Потім він різко повернувся до натовпу й обвів його поглядом.
І безпомилково зупинився на мені. Мить дивився прямо, після чого перехопив хустку, яку простягував йому слуга, і притис до обличчя.
Я відвела погляд, повернулася до Валері, наче нічого щойно не сталося.
— То… сніданок, кажете? — спитала я, а в самої затремтів голос.
Леді Ро повільно перевела на мене погляд, примружившись. Та відповісти не встигла. Раптовий галас з боку головної алеї привернув увагу найближчих аристократів.
Іржання коней, стукіт коліс.
— Король повернувся? — видихнула леді Ро, теж обертаючись.
Та вже за мить і вона, і я розуміли, що жінка помилилася. До королівського палацу на великій швидкості неслася всього одна темна карета. І герб, який було зображено на її дверцятах…
Ні! Будь ласка, нехай я помиляюся!
Та помилки не було. На дверцятах карети блищала велика квітка, оповита шипами. Герб роду Беатріс. Того роду, до якого вона належала, поки не стала Блумері.
Відредаговано: 14.04.2026