Глава 8.2

Позачергове, бо 650♥
_______
— Міледі, не бажаєте соку? — поряд зі мною виріс хлопчина у чорно-білому вбранні з тацею, на якій стояло з десяток келихів. У склі тремтів темно-жовтий напій.

— Так, дякую, — відгукнулася я, знімаючи найближчий до себе келих. Служка кивнув і поквапився далі, пропонуючи сік іншим аристократам.

За мить повз мене пройшло ще двійка слуг, один запропонував фрукти, інший — мінібутерброди. Я відмовилася. Голод стискав шлунок, та я планувала після цієї вистави нормально поснідати, а не перебивати собі апетит сумнівним перекусом.

Я не встигла скуштувати напій, коли повітря знову поворухнулося й торкнулося оголеної руки, а поряд пролунав жіночий голос.

— Леді Блумері, доброго ранку.

Я повернула голову. І зустрілася поглядом з жінкою, яка була нижче мене на пів голови.

Сьогодні вона вдяглася у темно-помаранчеву сукню з рюшами на рукавах та великою квіткою з клаптиків тканини на високому комірі. У світлому волоссі блищало кілька заколок з прозорими камінцями.

— І вам, леді Ро, — відгукнулася я, ввічливо посміхнувшись.

Валері зупинилася поруч, повернулася обличчям до галявини й тихо гмикнула собі під ніс.

Я скосила на неї погляд. І була спіймана.

— Вам часом невідомо, що послугувало причиною цієї дуелі?

Замість відповіді, я піднесла склянку з соком до рота, зробила ковток і подумки вирішила, що напій схожий на яблучно-морквяний сік.

— Щось пов’язане з честю, — відповіла, опускаючи склянку. — Краще спитати у них, аніж у мене.

— Як цікаво, — пробурмотіла жінка, примружившись. — Я так розумію, ініціатором був лорд Блумері?

Я не відповіла, відчуваючи якусь пастку у цій розмові. Тільки вигнула брову, даючи змогу Валері сказати все, що вона планувала.

І вона справді заговорила за мить.

— Сподіваюся, ви не надто розчаруєтеся у своєму родичі, якщо він програє сьогодні, — додала леді Ро, жестом підкликаючи до себе слугу і знімаючи з таці склянку з соком. — Бо наскільки мені відомо, лорд Норт не програвав ще жодної дуелі.

— І багато їх було? — поцікавилася я, а погляд сам ковзнув у бік Даррена.

Він, здавалося, не поворухнувся ані на сантиметр з минулого мого погляду.

— З десяток, напевно, — знизала плечима леді Ро. — В останні роки ніхто не наважувався на подібні речі. Хоча… наскільки я чула, лорд Блумері непоганий мечник. Може цього разу і Даррен програє нарешті?

Вона хитро посміхнулася і кинула у мій бік погляд.

Я підібгала губи та знизала плечима. Обговорювати мотиви та кількість битв за плечима… мене це не цікавило. Хоча я була б рада, якби моя внутрішня ставка зіграла. Тоді б Юджин відступив. Він мав відступити. Інакше це вже перейшло б будь-яку межу.

Я пропустила мить, коли на галявину ступили двоє інших чоловіків у чорно-білому вбранні. Обидва несли перед собою довгі футляри на витягнутих руках. 

Один повернув до Юджина, інший до Даррена.

Першим свою зброю взяв до рук лорд Блумері. Меч був тонким та довгим. Юджин обхопив руків’я правою рукою, опустив зброю до землі і зробив перший крок від статуї у бік першого королівського слідчого.

— Які у вас плани після дуелі, леді Блумері? — поцікавилася Валері, поки я спостерігала за тим, як Даррен бере зброю і робить крок у бік Юджина. — Ви встигли поснідати? Я можу скласти компанію, якщо вам не хочеться їсти на самоті.

Я повернула голову до неї:

— Чому ви вирішили, що мені потрібна компанія, леді Ро?

Питання пролунало грубо, я це зрозуміла з запізненням. Та Валері лише усміхнулася.

— Бо я пам’ятаю, як це було для мене. Колись я теж приїхала в палац. Нікого тут не знала. Ні з ким не могла заговорити першою. Вважайте це пропозицією дружби, леді Блумері. Якщо вас це не образить.

Я не стрималася від посмішки. Настільки пряму відповідь я не очікувала почути. Тому знизала плечима і мовила:

— Просто сніданок, правильно?

— Так, — леді Ро примружилася. — Просто сніданок.

— Тоді із задоволенням, — видихнула я, а натовп навколо в цю мить настільки раптово стих, наче хтось вимкнув звук.

Наступним, що я почула, був дзвін металу. А коли перевела погляд у бік статуї, побачила, як Юджин з Дарреном схрестили зброю.