Глава 7.1

У мене задзвеніло у вухах, а перший королівський слідчий лише гмикнув.

— Я, лорд за народженням, Даррен Норт, приймаю ваш виклик, — сказав він рівно. — Призначаю дуель на світанку. До першої крові.

Юджин на мить завмер, ніби очікував іншого. Потім губи розтягнулися в усмішку, яка мені не сподобалася ще більше.

— Домовилися, — відповів він. — До першої крові.

Я кліпнула, намагаючись відігнати від себе цю неправильну картину. Та вона не збиралася йти. І я відчула, як щось гаряче піднімається від грудей до горла.

— Ви подуріли? — слова вирвалися різко. — Яка в біса дуель?!

Обидва повернулися до мене. Юджин, з тим самим холодним блиском у сірих очах. А Даррен із зацікавленістю у темно-зелених. 

— Леді Блумері, — почав Юджин, і в голосі з’явилася та сама м’якість, якою він кілька хвилин тому намагався заспокоїти мене.

— Ні! — Я відступила на крок. — Навіть не починайте! Що і кому ви тут збираєтеся довести?! — Я вчепилася поглядом у Юджина. — Невже ви гадаєте, що щось зміните цим дурним та безглуздим вчинком?! 

Юджин стиснув щелепи.

— Це питання честі, — вимовив він.

— Честі? — прошипіла я, стискаючи кулаки. — Про яку честь може казати людина, яка називає мене нареченою, не отримавши моєї згоди? 

Він здригнувся, та мене це не зупинило. Злість була сильнішою за всі інші почуття.

— Я сказала, що зроблю все, щоб король не погодився на ваш запит, лорде Блумері, — підбила я, не даючи йому змоги навіть рота відкрити. — Дуель нічого не змінить… Хоча ні! Змінить! Я можу почати ставитися до вас ще гірше. Треба?

Юджин зробив вдих, затримав його, наче намагався не зірватися. Потім повільно видихнув. Та мене це вже не цікавило. Моя увага перемкнулася на іншого чоловіка.

— А ви? — слова були майже шипінням. — Дійсно погоджуєтеся на дуель? Вам настільки нудно, чи що?!

Даррен навіть не кліпнув. Його обличчя залишалося таким самим зібраним та спокійним.

— Мова не про нудьгу, леді Блумері, — мовив він.

— Та невже? — я пирхнула. — А про що тоді?! Давайте теж почніть мені про честь розповідати. Послухаю із радістю! Два бовдури!

Юджин різко повернувся до мене.

— Беатріс, — він зробив крок вперед. — Послухайте…

— Ні! — я змахнула руками, відчуваючи, як рвуться останні цілі нерви. — Чути нічого не хочу! Ніякої розмови не буде, Юджине! Ані зараз! Ані після! Мене це не обходить!

Я відступила ще на крок. Лорд Блумері спробував наздогнати мене. Але Даррен легко перегородив тому шлях.

— Дозволимо леді відпочити, — його голос пролунав надто впевнено і надто спокійно. — Обговоримо зброю зараз чи вже завтра зранку?

Юджин нагородив лорда Норт сповненим невдоволення поглядом. Але зупинився.

Я розвернулася і поквапилася до своїх дверей.

Довбні! Господи!

Пальці тремтіли, коли торкнулися ручки. Всередину я просто влетіла і гепнула дверима.

Тіна стояла біля столика з вечерею. Здригнулася, скинула на мене зляканий погляд. Дві інші служниці теж застигли і повернулися до дверей. Одна тримала в руках сукню, інша несла до шафи якийсь пакунок.

— Міледі? — Тіна зробила крок до мене.

— Хочу гарячу ванну і вечерю, — видихнула я, замружившись. — Більше нічого. 

Тіна кліпнула. Ще мить просто мовчала. А потім швидко випросталася і підсунула крісло до столика, на якому парувала запіканка.

Добре…

Хоч щось добре.